Читати книгу - "#Галябезголови"

— Оресте Валерійовичу! Автівка реально може бути у Козельці.

— Може бути чи вона там є?

— Вибачте! Не знаю. Наступний населений пункт за Козельцем, де є камери, — Кіпті, але там якісь проблеми з відео.

— Які ще, мать вашу, проблеми з відео?

— Не знаю. Але слідчий Зубенко вже на шляху до Кіптів. Я доручив йому все з’ясувати! Зв’язуватиметься з нами кожні три години.

— Але автівка реально може бути у Козельці?

— Думаю, що так. Не міг же той Консуматенко повернути до Козельця, аби там кави у кав’ярні попити. Щось же йому було потрібно у містечку.

Нардеп кинув кий на зелене сукно, посунув до дверей.

— Льоню, хвилина тобі! Біжи попісяй, бо я тебе знаю! Сцикун ти! І вперед! На Козелець! Де охорона?

— У службовій кімнаті.

— Дрихнуть, суки?! Підсрачників їм! Хай прокидаються! Ми вже мали виїхати! Де мій «глок»?!

— У сейфі.

— Якого?! Він уже має лежати у моїй долоні! Льоню, рухайся, мать твою!

Льоня так і не добіг до туалету, хоча і слід було. Сидів поряд із водієм на передньому сидінні нардепівського «ренж-ровера», який на скаженій швидкості мчав на північ Чернігівською трасою. Очі злипалися.

— Бурсак! Льоню! Заснув, мудак ти?! Я кажу: дзвони до Козельця! Скажи: народний депутат у державних справах їде у ваше грьобане містечко! Хай виділять мені з десяток копів.

— Оресте Валерійовичу! Ще й сьомої нема.

— Та по цимбалах!

— І раптом у Козельці не тільки автівка і злодії, а й кейс із грошима, а ми місцеву поліцію залучимо, — нагадав Льоня. — Нащо нам зайві свідки?

— Добре! Не дзвони! І без них упораємося!

Козелець зустрів кортеж з трьох чорних позашляховиків зі столичними номерами порожніми вулицями. Навіть старі баби ще не сиділи на лавах біля своїх будинків і діти до школи ще не спішили — лиш сьома ранку.

— Ну! Давай! Командуй, Бурсаче! Ти ж нас сюди привіз! І що далі? — психував Гашинський.

— Біля магазину зупини! — Льоня вказав водієві на невеличку крамничку поміж приватних будинків, на вигляд геть покинуту і непрацюючу.

Кортеж завмер. Льоня вискочив з автівки, пішов до магазину просто так, аби хоч хвилину побути на самоті, вдихнути свіжого повітря і подумати, що робити далі. Смикнув двері — розчахнулися. Нормальний розклад! Увійшов, роззирнувся: а крамничка-то жива! Онде печиво у пачках і розфасовані по целофанових кульках цукерки на полицях, олія, ікра кабачкова, бички у томаті і дух… Такий запаморочливо-смачний запах свіжоспеченого хліба, що Льоню аж хитнуло, ледь на ногах встояв.

З підсобки вийшла немолода жінка у білому фартуху. У руках деко, повне свіжого хліба.

— За півгодини відчинимося! — сказала доброзичливо, поставила деко на прилавок. — Бо хліб тільки з печі. Гарячий!

— Я не по хліб, — Льоня поклав поряд із деком сто гривень, потім дістав фото, на якому біля «міні-купера» на АЗС були зафіксовані Юрко Консуматенко і Галя з котом на руках, показав жінці. — Прошу, подивіться! Ви цю автівку у Козельці бачили?

Жінка сховала гроші до кишені, вдивилася у фото.

— Оцей іржавий мотлох стояв на подвір’ї Гавани, а оцей хлопець… — вказала на Юрка Консуматенка, — так сильно випивав із Гаваною на пару, що ми думали — потруяться хлопці!

— А дівчина з котом?

— Може, і були, та я їх не бачила.

— А хто такий Гавана?

— Дебіл, прости Господи! — із прикрістю відповіла жінка.

Гавана давно пропив тєлік, тому в лице народних депутатів не знав. Навіть тих, кого преса регулярно демонструє суспільству як не через бійки у парламенті, так через корупційні скандали. Вийшов рано-вранці з хати посцяти під старою грушею і раптом побачив, як його власним подвір’ям швендяє плюгавенький підсліпуватий тип у красивому чорному пальті і блискучих черевиках. Та ще й заглядає у всі дірки. Гавана психонув не на жарт і навіть одразу вирішив, що мурло заплатить за нахабство красивим чорним пальтом і блискучими черевиками!

На слова витрачатися не став. Вхопив дровиняку, яка попід хатою валялася. Витягнув шию вперед, що твій леопард на полюванні, заніс над головою руку з дровинякою, тихо-тихо посунув у бік непроханого гостя. До чоловіка, який, на думку Гавани, виглядав як гарантовано слабка жертва, лишалося не більше кількох метрів, і Гавана вже бачив, як після його удару нахабне чмо впаде мордякою у багнюку, коли з-за хати, з обох її боків, випірнули по двоє дужих молодиків з такими квадратними щелепами, що і сліпий би наклав у штани.

— Що?! Що?! Ах ти козел довбанутий! Та ти хоч знаєш, хто я такий?! — верещав нардеп Гашинський, коли бодігарди за мить скрутили Гавану, зв’язали, потягли до його ж гаража, щоби влаштувати там катівню.

Кинули дядька у гаражі на долівку. Гашинський підскочив: розмахував «глоком», щосили буцав міцного дядька носаками блискучих черевиків.

— Ти що задумав, мать твою? Замах на життя народного обранця?! Та я тебе самого зараз на дрова порубаю, сука!

Бодігарди спостерігали без емоцій, а змучений безсонням Льоня спробував форсувати події, аби скоріше повернутися до машини і хоч кілька хвилин передрімати.

— Шефе, може, спочатку допитаємо? Бо буде, як у Житомирі: вистрелили випадково, а влучили поміж очі…

Гашинський кивнув: працюй! Льоня нахилився до Гавани, показав йому фотку із заправки.

— Автівку цю бачив? А людей?

Гавана зиркнув на фотку, перевів погляд на блискучі чорні черевики Гашинського.

— Цей пасажир тиждень у мене жив на всьому готовому! А потім, падло, обікрав мене і злиняв! — відповів черевикам.

— А що: голий-босий приїхав? — спитав Льоня.

Гавана кинув обережний погляд на нардепа, перевів його на Льоню.

— Можна я з долівки підведуся? У мене теє… нирки хворі.

Всадили дядька на табурет посеред гаража, за десять хвилин знали навіть подробиці побуту Юрка Консуматенка під час його гостювання у Гавани.

— А дівчина? І кіт? — Гашинський уп’явся злими оченятками у Гавану.

— Не було дівчини. Присягаюся мамою! Хлопець сам приїхав. І кота не було.

— А чому цей козел у тебе зупинився?

— Так теє… купую деякі