Читати книгу - "Межа Фундації"

— Ти вирішив ризикнути й посваритися із сейшеллською бюрократією.

— Ну… — На обличчі Компора з’явилася усмішка, що надавала йому незаперечного шарму, і Тревіз відчув до нього майже теплоту. Компор сказав: — Я не завжди й не в усьому боягуз.

Тревіз опанував себе.

— Як тобі вдалося дістати такий самий корабель?

— У той самий спосіб, що й тобі. Мені виділила його стара… мер Бранно.

— Навіщо?

— Буду з тобою відвертим. Моє завдання полягало в тому, щоб стежити за тобою. Мер хотіла знати, куди ти полетиш і що робитимеш.

— І ти, як я розумію, про все їй чесно повідомляв. Чи ти зрадив і мера?

— Я повідомляв їй. Насправді в мене й вибору не було. Вона встановила на борту корабля гіперреле, яке я не мав би знайти, але таки знайшов.

— І?

— На жаль, воно приєднане так, що я не можу видалити його, не паралізувавши судна. Принаймні в мене не вийшло. Тому вона знає, де я і де ти.

— Припустімо, що тобі не вдалося за мною простежити. Тоді вона не знатиме, де я. Ти про це не думав?

— Звичайно, думав. Я думав про те, щоб просто повідомити, що загубив твій слід, але ж хіба вона мені повірить? Тоді я не зможу повернутися на Термінус хтозна-як довго. А я не такий, як ти, Тревізе. Я не безтурботний жевжик без сердечних прихильностей. У мене на Термінусі дружина — вагітна дружина, — і я хочу до неї повернутися. Це ти можеш дозволити собі думати лише про себе. А я ні. Крім того, я прийшов попередити тебе. Заради Селдона, я намагаюся це зробити, а ти не слухаєш. І далі торочиш про інше.

— Щось мене не вразила твоя раптова турбота про мене. Про що ти можеш мене попередити? Здається, ти єдине, про що мене потрібно попереджати. Ти мене зрадив, а тепер летиш за мною, щоб знову мене зрадити. Ніхто інший мені не зашкодить.

Компор серйозно сказав:

— Забудь про драматизм, чоловіче. Тревізе, ти громозвід! Тебе вислали, щоб ти відтягнув на себе реакцію Другої Фундації, якщо така штука, як Друга Фундація, існує. Моя інтуїція годиться не лише на гіперпросторове стеження; я впевнений, що саме це мер і планує. Якщо ти спробуєш знайти Другу Фундацію, вони про це дізнаються і спрямують сили проти тебе. А якщо вони це зроблять, то дуже ймовірно, що розкриють свої карти. І тоді мер Бранно на них накинеться.

— Шкода, що твоя славетна інтуїція не спрацювала, коли Бранно планувала мій арешт.

Компор почервонів і пробурмотів:

— Сам розумієш, вона не завжди працює.

— А зараз вона підказує тобі, що мер планує атакувати Другу Фундацію. Вона не наважиться.

— Думаю, що наважиться. Але це не головне. Головне, що тепер вона використовує тебе як наживку.

— І що?

— Заклинаю тебе всіма чорними дірами в космосі: не шукай Другої Фундації. Бранно буде байдуже, якщо тебе вб’ють під час цих пошуків, а мені ні. Я відчуваю свою відповідальність за це, і мені не все одно.

— Я зворушений, — холодно відповів Тревіз, — але так сталося, що в мене зараз інше завдання.

— Інше?

— Ми з Пелоратом шукаємо сліди Землі, планети, що, як дехто вважає, була домівкою людської раси. Чи не так, Янове?

Пелорат кивнув.

— Так, це суто наукове питання і моє давнє зацікавлення.

На якусь мить Компор розгубився, а тоді запитав:

— Ви шукаєте Землю? Але навіщо?

— Щоб дослідити її, — відповів Пелорат. — Це єдиний світ, у якому виникли люди — імовірно, із нижчих форм життя, а не просто прибули вже сформованими, як на інші планети, — тож це має бути захопливе за своєю унікальністю дослідження.

— І, — підхопив Тревіз, — це може бути світ, де, можливо, я дізнаюся більше про Другу Фундацію. Просто припустімо.

— Але ж Землі не існує, — відповів Компор. — Хіба ви не знали?

— Не існує? — Обличчя Пелората видавалося абсолютно невиразним, як це бувало завжди, коли він готувався виявити свою впертість. — Ви хочете сказати, що планети, звідки походить людський вид, не існує?

— О ні. Звичайно ж, Земля існувала. Тут жодних сумнівів! Але зараз її немає. Як населеної планети. Вона загинула!

Пелорат незворушно відповів:

— Є такі казки…

— Заждіть, Янове, — втрутився Тревіз. — Компоре, розкажи мені, звідки ти це знаєш?

— Тобто звідки? Це моя спадщина. Я веду свій родовід із сектора Сіріуса, якщо мені дозволено повторити це, не знудивши тебе. Ми все знаємо про Землю. Вона розташована в цьому секторі, тобто не є частиною Федерації Фундації, тож очевидно, що ніхто на Термінусі через неї не переймається. Але Земля все одно там.

— Так, це одне з припущень, — сказав Пелорат. — Ця «альтернатива Сіріуса», як її тоді називали, викликала значний ентузіазм за часів Імперії.

— Це не альтернатива. Це факт, — із запалом відповів Компор.

— А що ви б сказали, — зауважив Пелорат, — якби я розповів вам, що знаю чимало різних місць у Галактиці, які називають або називали Землею люди, що жили поблизу?

— Але це правда, — відповів Компор. — Сектор Сіріуса — найдавніша з населених частин Галактики. Усі це знають.

— Звичайно ж, так заявляють самі сіріусці, — незворушно відповів Пелорат.

На обличчі Компора з’явилося розчарування.

— Кажу вам…

Але тут втрутився Тревіз:

— Розкажи нам, що сталось із Землею. Ти кажеш, що вона вже не заселена людьми. Чому?

— Радіація. Уся поверхня планети радіоактивна через ядерні реакції, що вийшли з-під контролю, або ядерні вибухи… я не знаю точно… і тепер там неможливо жити.

Усі троє якийсь час дивилися один на одного, а потім Компор вирішив, що має повторити:

— Кажу вам, Землі немає. І від її пошуків жодної користі.

2

Цього разу обличчя Янова Пелората вже не було невиразним. Не те щоб на ньому спалахнула пристрасть або якась зі ще нестійкіших емоцій, ні. Проте його очі звузилися і якась люта сила наповнила кожен клаптик його обличчя.

Він заговорив голосом, у якому не лишилося й сліду від звичної обережності:

— Як, кажете, ви про все це дізналися?

— Я ж вам сказав, — відповів Компор. — Це моя спадщина.

— Не верзіть дурниць, молодий чоловіче. Ви депутат. Це означає, що ви точно народилися в одному зі світів Федерації — здається, ви казали, що на Смирно.

— Правильно.

— То про яку спадщину тоді йдеться? Ви що, хочете сказати, що