Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Сіднейський інцидент мав серйозні наслідки: розлючені діями австралійського уряду, 100 мільйонів переселенців рушили маршем на Новий Південний Вельс і на шляху до Сіднея були перестрінуті військовим контингентом. Однак, побачивши таке людське море, військові вирішили за ліпше ретируватися. Десятки мільйонів людей окупували Сідней і почали грабувати його. Могло здатися, що гігантська колонія мурашок обліпила свіжу тушу тварини, незабаром залишивши від неї чистий білий скелет. Сідней охопили вогонь і беззаконня, перетворивши місто на страхітливий спалений ліс дерев-будівель. Життя вцілілих стало гіршим за скніння в резерваціях.

Розграбувавши Сідней, натовп переселенців рушив за 200 кілометрів до Канберри. Оскільки Канберра була столицею Австралії, то половина національних урядів обрала саме це місто для розквартирування, а нещодавно до них приєдналася й ООН, перебравшись сюди із Сіднея. Зважаючи на це, військовим не лишалося нічого іншого, як відкривати вогонь на ураження. Це зіткнення мало важкі наслідки — тільки вбитих нарахували більше 500 тисяч. Більшість із них, втім, загинули не внаслідок застосування зброї військовими, а через тисняву, голод, спрагу та паніку в натовпі із сотень мільйонів людей. Хаос тривав понад десять днів.

Іммігрантське суспільство також зазнало докорінних змін: люди зрозуміли, що на цьому вже не в міру залюдненому й голодному континенті демократія таїть у собі більше ризиків, ніж тоталітаризм. Усі прагнули дотримання порядку й влади «сильної руки». Первісний суспільний договір швидко розпадався, й люди лише сподівалися, що влада зможе забезпечити їх їжею, свіжою водою й достатнім життєвим простором, аби просто поставити ліжко. Нічого зайвого чи надмірного. Одне за одним населення всіх країн, зібраних на цьому континенті, спокусилося на «сильну руку», немов мороз пройшов над озерами й укрив їх кригою. Слова Томоко про «закінчення часів виродженської свободи людства» стали пророчими, й увесь ідеологічний непотріб, включно з фашизмом, повилазив на поверхню зі старих, глибоких могил, аби знову стати мейнстрімом. Релігія так само не пасла задніх: величезні кагали людей збиралися під стягами різних вірувань і церков. Отже, у світі знову з’явилися теократії — зомбі, ще старші від тоталітарних режимів.

Розв’язування війни завжди було неминучим наслідком політики тоталітарних режимів. Спорадичні конфлікти між громадянами різних країн спочатку спалахували через конкуренцію за харчі й воду, а згодом перетворилися на заплановані військові акції через загострення суперництва за життєвий простір. Після трагічних подій на околицях Канберри австралійська армія перетворилася на потужний стримувальний чинник у взаємовідносинах між різними групами іммігрантів. На прохання ООН загони австралійських військових сил почали підтримувати порядок на територіях переселенців із застосуванням зброї. Якби не ці патрулювання, то всередині Австралії вже спалахнула б мініверсія наступної світової війни, щоправда, вона, як передбачав хтось у ХХ столітті, велася камінням і палицями. До цього часу армії всіх країн — окрім Австралії, звісно, — не змогли забезпечити особовий склад навіть зброєю ближнього бою. Найпоширенішими зразками озброєння були саморобні палиці, виготовлені з елементів металевих каркасів будівель, ба навіть стародавні мечі з музеїв знову почали використовувати за призначенням.

Незліченна кількість людей прокидалася цими похмурими ранками, недовірливо сприймаючи нову реальність. За пів року людство деградувало настільки, що однією ногою вже стояло в класичному середньовіччі.

Тепер лише одне стримувало кожну особу зокрема та суспільство загалом від тотального краху — очікування прибуття другого трисоляріанського флоту. Кораблі з Трисоляриса вже проминули пояс Койпера, й у ясні ночі навіть неозброєним оком іноді можна було побачити спалахи від маневрування кораблів, що сповільнювалися. 415 слабких плямок світла уособлювали надію для нових мешканців Австралії. Люди пам’ятали обіцянку Томоко й сподівалися, що прибуття флоту принесе мирне й комфортне життя всім, хто зібрався на цьому континенті. Демони минулого перетворилися на ангелів порятунку, ставши єдиною духовною підтримкою. Люди молилися за їх швидший приліт.

Із наближенням процесу переселення до фіналу дедалі більше міст на інших континентах порожніли, перетворюючись на темні міста-примари, зникаючи, немов вогні, які гасять один за одним у розкішному ресторані наприкінці вечора.

На дев’ятий місяць від початку переселення кількість людей в Австралії сягнула позначки у 3,4 мільярда. Унаслідок постійного погіршення умов проживання процес прибуття нових осіб довелося призупинити. Краплини одразу відновили напади на міста на інших континентах, а Томоко нагадала про погрозу винищити всіх людей за межами резервацій після спливання відведеного року. Зараз Австралія вже нагадувала автозак, який прямував у подорож в один кінець: ув’язнені вже не вміщалися в ньому й погрожували видавити ґрати, але треба було якимось чином запхати ще 700 мільйонів.

Томоко також обміркувала труднощі з переселенням і запропонувала використати як буферну зону Нову Зеландію та інші острови Океанії. Протягом наступних 2,5 місяця через буферну зону до резервації переїхали ще 630 мільйонів людей.

За три дні до спливання відведеного строку останні літаки й кораблі доправили з Нової Зеландії до Австралії три мільйони осіб.

Велике переселення завершилося.

***

Австралія прихистила більшу частину людства — 4,16 мільярда людей. Поза її межами залишилося лише близько восьми мільйонів осіб: один мільйон — у марсіанській резервації, п’ять мільйонів — у складі Сил безпеки Землі та близько двох мільйонів членів Руху опору Землі. Залишилася також невелика частка розкиданих по всій планеті людей, які не емігрували з різних причин, але точну їх кількість встановити було неможливо.

Сили безпеки Землі були воєнізованим угрупованням, набраним Томоко для забезпечення контролю за переселенням до резервації в Австралії. Згідно з її обіцянками тих, хто вступить до лав Сил безпеки, не відправлятимуть до резервацій, вони зможуть вільно жити на окупованій Трисолярисом частині планети. Після оголошення про початок відбору до Сил безпеки надійшов більш ніж мільярд заявок. 20 мільйонів претендентів узяли участь у співбесіді, з яких 5 мільйонів було відібрано до зарахування. Обрані щасливці не зважали на людський поголос і плювки в спину, адже чудово розуміли, що більшість із тих, хто зараз зневажливо на них позиркує, й самі подавали заявку на участь у відборі.

Дехто вдавався до порівнянь Сил безпеки Землі з Організацією «Земля —Трисолярис», яка виникла триста років тому. Хоча насправді природа цих організацій геть різна: до ОЗТ здебільшого входили фанатично налаштовані особи, сповнені твердих переконань; натомість у лави Сил безпеки вливалися лише для того, щоб уникнути депортації й провести решту життя в комфортних умовах.

Сили безпеки Землі були поділені на три корпуси — Азійський, Європейський і Північноамериканський — та озброєні військовою технікою, залишеною національними арміями різних країн світу. На початку переселення поведінка членів військового формування відзначалася стриманістю, а головне завдання полягало в підтримці правопорядку й захисті інфраструктури міст та провінцій від грабежів і мародерства. Однак із наростанням труднощів в Австралії та сповільненням переселення витримувати заданий Томоко ритм ставало дедалі важче. Через постійні накази та погрози з її боку члени військового формування все більше ставали нервовими та неврівноваженими й почали надмірно застосовувати силу, примушуючи людей переселятися якнайшвидше. Було вбито мільйони осіб. Після закінчення відведеного для імміграції строку Томоко наказала винищити всіх, хто насмілився залишитися в зоні окупації, й тоді Сили безпеки перетворилися на справжнього диявола. Вони, немов хижі птахи, кружляли містами й полями на літаючих автівках і за допомогою лазерних снайперських гвинтівок