Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

Певні характеристики не-корабля, головним чином його розміри та складність, додавалися до ілюзії свободи. Корабель був великим. Він не міг визначити, наскільки великим, але мав доступ до багатьох поверхів і коридорів, що тяглися на більш ніж тисячу кроків.

Транспортні труби і тунелі, які переносили його в капсулах із силовими підвісками, спускових жолобах і ліфтах, звичайні переходи та широкі коридори з люками, що з сичанням відкривалися від дотику (або залишалися зачиненими: Заборонено!) — це все закарбувалося в пам’яті, перетворившись там на його власне бігове поле, пов’язане з ним цілковито не такими узами приватності, як із вартовими.

Енергія, потрібна для того, щоб посадити корабель на планету й тримати його там, свідчила про великий інтерес до справи. Сестринство лічило кошти аж ніяк не на звичний лад. Контролерка скарбниці Бене Ґессерит займалася далеко не тільки монетарними рахунками. Солярії та інші обмінні валюти — таке не для них. Їхнє багатство — це люди, харчі, платіжні зобов’язання інколи тисячолітньої давності. Часто їм платили не грішми, а матеріалами чи вірністю.

Плати, Дункане! Ми виставляємо тобі рахунок!

Цей корабель був не лише в’язницею. Він обмірковував кілька ментатських проєкцій. Перша: це була лабораторія, де Превелебні Матері шукали спосіб обнулити спроможність корабля дезорієнтувати людські чуття.

Не-корабель як гральна дошка — загадка і лабіринт. І це все, щоб утримувати всередині трьох в’язнів? Ні. Мали бути інші причини.

Гра мала таємні правила, про деякі він міг тільки здогадуватися. Але він відчув заспокоєння, коли Шіана збагнула дух цієї гри. «Я знав, що вона матиме власні плани. Це стало очевидним, відколи вона почала практикувати техніки Всечесних Матрон. Поліруючи моїх учнів!»

Шіана потребувала інтимної інформації про Мурбеллу, а ще більше — його спогадів про людей, яких він знав у своїх численних життях, особливо спогадів про Тирана.

«А я потребую інформації про Бене Ґессерит».

Сестринство тримало його в стані мінімальної активності. Розчарування та пригнічення мали збільшити його ментатські здібності. Не він був центром тієї більшої проблеми, яку відчував назовні корабля. Його даремно манили проблиски їхньої скрутної ситуації, які можна було збагнути з питань Одраде.

Досить цього для виведення нових суджень? Без доступу до даних, які відмовлялася відображати його консоль.

Це ж і його проблема теж, будь воно прокляте! Він був у скриньці, схованій всередині їхньої скриньки. І всі вони в пастці.

Якось пополудні тиждень тому Одраде стояла біля цієї консолі та ласкаво запевняла, що джерела даних Сестринства «широко відкриті» перед ним. Просто тут стояла спиною до стола, вільно на нього спираючись і схрестивши руки на грудях. Її схожість із дорослим Майлсом Теґом інколи була несамовитою. Навіть ця потреба (усвідомлена чи ні) стояти під час розмови. Вона теж не любила слідокрісел.

Він знав, що вкрай неясно розумів її мотиви і плани. Але не вірив їм. Після Гамму це було неможливим.

Приманка і наживка. От як його використали. Йому ще пощастило не піти дорогою Дюни — мертвої лушпайки. Використаної Бене Ґессерит.

Коли на Айдаго находив такий неспокій, він падав у крісло перед консоллю. Інколи сидів так годинами — нерухомо, намагаючись охопити розумом повноту могутніх інформаційних ресурсів корабля. Система могла ідентифікувати кожну людину, що перебувала всередині неї. «Отже, мала автоматичні монітори». Мусила знати, хто говорить, висуває вимоги, бере тимчасове командування.

«Контурні ланцюги корабля опираються моїм спробам пробитися крізь замки. Відключені?» Так казали його вартові. Але з того, що корабель ідентифікував особу, яка намагалася ді­статися до цих ланцюгів, він розумів: ключ там.

Чи допоможе Шіана? Надміру їй довіряти — небезпечний ризик. Іноді, коли вона стежила за ним біля консолі, то нагадувала Одраде. Шіана була ученицею Одраде. Згадка про це змушувала протверезіти.

Чому їх цікавить, як він використовує Кораблесистему? Наче йому треба було питати!

Під час третього року перебування тут він змусив систему зберігати для нього приховані дані, використавши з цією метою власні ключі. Щоб обманути шпигунські комунікатори, він приховував свої дії, роблячи їх відкрито. Незахищені вставки для пізнішого відновлення, але з зашифрованим іншим змістом. Легко для ментата, корисно головним чином як хитрість при вивченні потенціалу Кораблесистеми. Закладав вибухові пастки даних у випадково вибрані місця, не маючи надії відновити їх.

Беллонда щось підозрювала, та коли питала про це, він тільки усміхався.

«Я приховую свою історію, Белл. Мої серійні гхолівські життя — усі аж до оригінального не-гхоли. Інтимні подробиці, які я пам’ятаю з пережитого тоді: звалище зворушливих спогадів».

Сидячи зараз за консоллю, він переживав змішані почуття. Ув’язнення його дратувало. Хай якою великою та багатою була його тюрма, це однаково тюрма. З певного моменту він знав, що йому, схоже, вдасться втекти, але його втримували Мурбелла і дедалі глибше розуміння їхнього скрутного становища. Почувався водночас в’язнем власних думок і хитромудрої системи, що складалася з вартових і цього монструозного пристрою. Не-корабель, звичайно, був пристроєм. Знаряддям. Можливістю незримого руху в небезпечному Всесвіті. Можливістю приховати себе і свої наміри навіть від пошуків ясновидця.

Володіючи вміннями, нагромадженими впродовж численних життів, він дивився на своє оточення крізь завісу і рафінованого досвіду, і наївності водночас. Ментати культивували наївність. Думати, наче ти щось знаєш, — це певний спосіб засліпити себе. Не зростання повільно гальмувало спроможність навчатися (так пояснювали ментатам), а нагромадження «речей, які я вже знаю».

Нові джерела даних, які відкрило йому Сестринство (якщо він міг на них покладатися), породжували питання. Як організовано опір Всечесним Матронам у Розсіянні? Вочевидь, існували групи (він вагався, чи можна називати їх силами), що полювали на Всечесних Матрон, так само як Всечесні Матрони полювали на Бене Ґессерит. А також убивали їх, якщо вірити свідченням з Гамму.

Футари і Вожаті. Він зробив ментатську проєкцію: відгалуження тлейлаксу в першому Розсіянні зайнялося генетичними маніпуляціями. Ті двоє, кого він бачив у своєму видінні, — це вони створили Футарів? Може ця пара бути лицеплясами? Незалежними від тлейлаксанських Панів? У Розсіянні все було неоднозначно.

Прокляття! Він потребував доступу до більшої кількості даних, до могутніх джерел. Теперішні його джерела не були достатніми навіть на найнижчому рівні. Його консоль, інструмент обмеженого призначення, могла бути адаптована до більших вимог, але його адаптації кульгали. Він прагнув зробити широкий крок назовні, як годиться ментату.

«Я спутаний, і це помилка! Невже Одраде мені не вірить? Вона ж Атрідка, будь вона проклята! Знає, чим я завдячую її родині.

Стільки життів, а борг і досі не сплачено».

Він знав, що