Читати книгу - "Спартак"

Після довгих міркувань, зваживши усі переваги, які давала йому здобута напередодні перемога, а також з огляду на вигоди своїх позицій у районі Теана Сидицінського, Спартак вирішив піти напереріз преторові Варинію і вступити з ним у бій до того, як римляни отримають підкріплення від союзників, адже тоді перемогти когорти претора буде значно складніше.

Тож наступного дня фракієць залишив Теан Сидицінський і рушив правим берегом Вултурна до Кавдинської ущелини. Він прибув туди через вісім годин й отаборився на березі річки. Вранці ж наказав зрубати безліч товстих дерев і перекинути колоди через обмілілу в цю пору року річку. По цьому містку він переправив своїх воїнів на лівий берег, неподалік Кавдинських гір зайняв ключову позицію і став чекати на ворога.

Римляни не забарилися. Почався бій. Жорстокий і кровопролитний, він тривав аж до вечора. Римляни боролися хоробро, мужньо й робили все, що могли, але надвечір вони зазнали цілковитої поразки й відступили. Тоді Спартак наказав сурмити відбій, і щойно піхота гладіаторів залишила бойовище, їхня кавалерія щодуху кинулася за юрбами втікачів. Понад дві тисячі римлян загинуло в цій фатальній битві під Кавдинською ущелиною. Понад тисяча п'ятсот поранених, серед них і сам Вариній та його трибуни. Більша частина поранених потрапила до рук переможців, але Спартак, роззброївши їх, відпустив на волю. Він вирішив, поки на його боці не буде великої кількості міст, не брати полонених, бо присутність їх у таборі могла б бути небезпечною.

Через три дні після бою на чолі десяти тисяч воїнів Спартак з'явився біля стін Капуї. Він відправив у місто глашатая, вимагаючи, щоб префект і сенат випустили з міста п'ять тисяч гладіаторів зі школи Лентула. Якщо ж влада відмовиться виконати цю вимогу, Спартак погрожував розпочати штурм міста і взяти його силоміць. Звістка про перемогу Спартака вже докотилася до Капуї і страшенно налякала мешканців міста. Поява грізного ворога біля міської брами нажахала ще більше. Вимоги й погрози Спартака довершили справу — усіх охопила паніка.

Сенат зібрався у храмі Діани, а біля храму, на форумі, скупчилася тьма народу. За півгодини позачинялися всі крамниці; жінки порозпускали волосся й кинулися в храми молити богів про допомогу; на вулицях лунали вигуки плебеїв, які наполягали на виконанні вимог гладіаторів задля убезпечення міста від жахливої різанини.

Меттій Лібеон, блідий, зі спотвореним від страху обличчям, затинаючись од хвилювання, виклав сенату вимоги Спартака. Сенатори, сполотнілі, як і префект, мовчки дивилися один на одного, ніхто не наважувався висловитися і бодай щось порадити у таку небезпечну хвилину…

Зрештою було вирішено пристати на умови Спартака. Так випустили п'ять тисяч гладіаторів, замкнених у школі Лентула. У таборі Спартака їх зустріли вельми радісно, одразу ж наділили зброєю — новоприбулі склали третій легіон, командування яким було доручене Борторіксу, а Брезовіра призначили префектом кінноти.

Незабаром Спартак повернувся в Нолу, отаборився й пробув там близько тридцяти днів, щодня із запалом вишколюючи новий легіон. У цей час фракієць отримав відомості, що претор Вариній поповнює свої легіони новими солдатами, маючи намір напасти на гладіаторів.

Спартак вирішив випередити Варинія. Він залишив Крікса із двома легіонами в Нолі, взяв із собою перший легіон, яким командував Еномай, перейшов Апенніни і, вступивши в Самній, з'явився під Бовіаном.

Вариній повідомив римський сенат про халепи й невдачі, що спіткали його на цій війні. Аби покласти їй край, потрібні були підкріплення чисельністю не менше двох легіонів. Нагадуючи про свої колишні заслуги перед батьківщиною, чесний солдат просив сенат зробити йому, ветеранові багатьох боїв, милість — дати можливість змити зі своєї совісті ганьбу поразки й довести війну до кінця. Прохання було почуте… Вариній отримав вісім когорт, у складі яких було понад чотири тисячі ветеранів. Також сенат дозволив йому набрати серед марсів, самнітів і піцентів ще шістнадцять когорт, аби він мав змогу сформувати два легіони, необхідні для придушення заколоту гладіаторів.

Спартак підійшов до Бовіану з наміром нав'язати Коссинію бій. Одначе той діяв відповідно до отриманих розпоряджень і замкнувся у місті, страшенно обурюючись наказом, тож йому довелося терпіти невпинні кпини гладіаторів. Та Спартак розгадав план Варинія і вирішив не дати йому часу набрати солдат у Самнії й Піцені. Залишивши під Бовіаном Еномая з одним легіоном, що отаборився біля міста, а сам він із кінним загоном повернувся в Нолу.

Тут на нього очікували хороші новини. Перша і найприємніша — прихід гладіатора Граніка, що привів із собою понад п'ять тисяч вояк. З таким підкріпленням військо гладіаторів, розділене на чотири легіони, сягало двадцяти тисяч, і Спартак відчув себе непереможним. Другою несподіваною й не менш приємною новиною був приїзд Мірци.

— Спартаку!.. Ох, Спартаку!.. Любий брате мій! Як я боялася за тебе… Я думала про всі небезпеки, що чигали на тебе у цій кровопролитній війні!.. Я не знала ні хвилини спокою… просто жити не могла… усе думала: «А може, він поранений і йому потрібна моя допомога!» Адже ніхто, любий Спартаку, ніхто не міг би так доглядати за тобою, як я… якби… коли… хай урятують тебе великі боги! І я плакала цілими днями й усе просила Валерію, милу мою пані… щоб вона дозволила мені поїхати до тебе… і вона, бідолашна, виконала моє прохання. Хай буде їй заступницею Юнона за її доброту… Вона відпустила мене до тебе… І знаєш, вона подарувала мені волю!.. Я тепер вільна… я теж вільна… І я тепер назавжди залишуся з тобою.

Вона щебетала, як дитина, а з очей її лилися сльози, але бідолашна дівчина усміхалася братові, і у всіх її рухах відчувалася радість, що сповнювала її серце.

Неподалік мовчки стояв, спостерігаючи цю сцену, білявий красень Арторікс. Обличчя його то осявало радістю, то затуманювалося сумом. Він теж усього кілька днів тому прибув із Граніком з Равенни. Наблизившись до Спартака, він сором'язливо сказав:

— А мене, любий Спартаку, непереможний наш ватажку мене ти хіба не обіймеш і не поцілуєш?..