Читати книгу - "Плавучий острiв"

Згідно з маршрутом, що його склав губернатор, плавучий острів не буде обходити навкруг Савайї, а пропливе між ним і Уполу, а потім зверне на південний захід, до архіпелагу Тонга. Тому Стандарт-Айленд рухається дуже повільно, щоб не йти вночі цією вузькою протокою.

Вранці, на сході сонця, комодор Сімкоо обережно обминає два острівці — Аполіма й Маноно. Відсіля можна милуватися островом Савайї в усій його пишноті. Непохитні гранітні скелі захищають його від ураганів, шквалів і циклонів, які шаленіють на морі взимку. Острів укритий густим лісом, над яким здіймається згаслий вулкан у тисячу двісті метрів заввишки. Серед заростів, під склепінням велетенських пальм, біліють на сонці селища, шумують рвучкі водоспади, з глибоких печер долинає відгомін могутнього прибою, що б’ється об скелястий берег.

І, якщо вірити легендам, цей острів — справжня колиска полінезійської раси, найчистіший тип якої зберігають одинадцять тисяч мешканців Савайї.

Стандарт-Айленд поволі віддаляється від нього, і ввечері 24 грудня останні гірські вершини острова зникають удалині.

Зупинившись на деякий час над тропіком Козерога, сонце відновлює 21 грудня свій шлях на північ, щоб, покинувши ці місця на волю зимової негоди, повернути літо північній півкулі.

Стандарт-Айленд перебуває зараз на відстані якихось десяти градусів від тропіка. Спустившись до островів Тонгатабу, він досягне крайнього південного пункту свого плавання і поверне на північ, залишаючись у такий спосіб весь час у найсприятливіших кліматичних умовах. Правда, плавучий острів не зможе уникнути трЬпічної спеки в той час, коли розжарене сонце стоїть у зеніті, але спеку пом’якшуватиме морський бриз, і вона буде зменшуватися в міру віддалення світила, що випромінює цю гарячінь.

Між Самоа і головним островом Тонгатабу нараховують вісім градусів, тобто близько, дев’ятисот кілометрів. Отже, немає потреби збільшувати швидкість. Стандарт-Айленд пливе потихесеньку цим незмінно прекрасним морем, таким спокійним, як і повітря над ним, що його тишу ледве порушують зрідка скороминущі грози. До Тонгатабу не пізно прибути і на початку січня, щоб після тижневої стоянки вирушити до островів Фіджі. Відтіля Стандарт-Айленд знову підніметься на північ до Нових Гебрід, де висадить команду малайців; потім, прямуючи на північний схід, він дійде до широт бухти Магдалини і тут закінчить свою другу подорож.

Тихо і спокійно минає життя в Мільярд-Сіті. Це звичайне життя великого американського чи європейського міста постійні зносини з новим континентом за допомогою пароплавів і телеграфних дротів, звичні відвідини між знайомими родинами, видиме зближення між двома частинами міста — суперницями, прогулянки, розваги, концерти Мандрівного квартету, що незмінно тішиться прихильністю місцевих меломанів.

Надходять різдвяні дні, і «Крісмас»[115], дорогий серцю протестантів, так само як і католиків, пишно святкують і в церкві святої Марії, і в палацах, і в особняках, і в будинках торговельного кварталу. З приводу цієї урочистої нагоди свята продовжуватимуться на острові цілий тиждень, з 25 грудня до 1 січня.

Місцеві газети «Стандарт-Кронікл» і «Нью-геральд» щодня, як і завжди, пропонують своїм читачам внутрішні й закордонні новини. Одна така новина, надрукована одночасно обома листками, викликала численні коментарі.

У числі від 26 грудня можна було прочитати, що король Малекарлії відвідав мерію, де його прийняв губернатор. Яка мета цього візиту… яка причина? Найрізноманітніші чутки точилися у місті, і, без сумніву, довелося б вдаватися до найнеймовірніших припущень, якби в газетах не з’явилась другого дня цілком певна інформація з цього приводу.

Король Малекарлії просив надати йому посаду в обсерваторії, і найвища адміністрація негайно задовольнила його прохання.

— Хай йому чорт! — вигукує Пеншіна. — Тільки в Мільярд-Сіті можна побачити подібні речі! Монарх, що споглядає крізь телескоп зірки на небі!

Проте це достеменно так, і ось через що його величність змушений був просити посади.

Король Малекарлії був добрий король, а його дружина — добра королева. Людина освічена, ліберальних поглядів, король захоплювався наукою, знався на мистецтвах, надто кохався в музиці. Вчений і філософ, він добре розумів, яка доля чекає європейських монархів. Тому він щохвилини готовий був покинути своє королівство, коли тільки народ не захоче більше короля. Безпосередніх спадкоємців він не мав, і його родина не зазнала б ніякої шкоди, якби йому довелось зректися влади й зняти королівську корону.

Цей час настав три роки тому. А втім, в Малекарлії, обійшлося без революції, принаймні без революції кривавої. Угоду між його величністю і підданцями за обопільним бажанням було зламано… Король обернувся на звичайну людину, його підданці — на громадян своєї країни, і він поїхав відтіль у той же самий спосіб, що й будь-який подорожній, узявши квитка на залізницю і давши волю новому режимові заступити старий.

Король, маючи шістдесят років, був іще здоровий і міцний, але тендітне здоров’я королеви вимагало такого клімату, де б не було раптових змін температури. Важко було б знайти його деінде, як не на Стандарт-Айленді — надто морочливо переїжджати безперестанку з місця на місце, вганяючи за гарною погодою! Можна було сподіватися, що морська споруда «Стандарт-Айленд компані», забезпечить своїм мешканцям різноманітні вигоди, бо ж недарма найбагатші набоби Сполучених Штатів забажали зробити плавучий острів своїм рідним містом.

Ось чому король і королева Малекарлії, як тільки закінчилася побудова плавучого острова, вирішили оселитися в Мільярд-Сіті. Вони дістали на це дозвіл з єдиною умовою — жити, як звичайні люди, нічим не вирізняючись, не претендуючи на особисті привілеї. Та можна з певністю сказати, що вони й не збиралися жити інакше. Вони найняли на Тридцять дев’ятій авеню, в правій частині міста, невеличкий особняк, оточений садком, що прилягав до центрального парку. Тут і почало жити королівське подружжя, осторонь усіх, не втручаючись у боротьбу за першість і інтриги двох частин міста, задовольняючись зовсім скромним існуванням. Король заглибився в свої астрономічні студії, до яких завжди мав велику схильність. Королева жила майже відлюдно, позбавлена навіть змоги присвятити себе ділам милосердя, бо на «перлині Тихого океану» було