Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"

— Мабуть, їй щось там ставлять? Бо в кімнаті стоїть музичний центр.

— Навіть, якщо й ставлять, то я ладна присягнутися, що це або класика, або музика для релаксації, — заявила Агата.

— Музика… Цікаво, що вона любила? — замислилася Клаудія.

— Мабуть, ти хотіла сказати «любить»?

— Звичайно. Пробач.

— А це що за делегація?

Магдина мама давно вже не бачила їх утрьох. Вона трохи засмутилася, бо вирішила, що дівчата прийшли попрощатися. Пані Аліція встигла їх полюбити, а кожна розлука — болісна річ. Жінка була переконана, що Магді теж буде прикро.

— Класна керівничка сказала, що ви хочете від нас відмовитися, — почала Агата.

— Ну… Я ж не можу розпоряджатися вашим часом.

— Тому ми прийшли сказати вам, що нікому Магду не віддамо! — Клаудія вихопилася як з кілочка, хоча дівчата заздалегідь домовилися, що Зося висловиться від імені всіх. — Скільки б це не тривало!

У її словах була така кумедна затятість, що пані Аліція мимоволі усміхнулася крізь сльози.

— Ми прийшли нині всі разом не для того, щоб сваритися, — пояснювала Зося, — а щоб запитати про Магду. У нашому віці часто слухають музику, у кожного є улюблені гурти. Може, ви знаєте, яка музика подобалася Магді?

— Мені соромно зізнатися, але я не знаю…

— Як і всі батьки. Усі тільки й кажуть, що це жахливе виття. Про решту — ні мур-мур, — кисло прокоментувала Агата.

— Але в мене виникла ідея. Нагорі Магдина кімната. Вона досі не облаштована, бо нам хотілося, щоб вона зробила це сама. Там стоять її речі, перевезені з нашої старої квартири, і диски теж. Якщо хочете в них пошукати… — і жінка жестом запросила їх нагору.

— Клаудіє, ти йдеш читати, а ми — до Магдиної кімнати! — розпорядилася Агата, і вони із Зоською подалися сходами догори, сподіваючись, що побачене їх не розчарує.

— Пішли собі, — зітхнула Клаудія. — Ти й не здогадуєшся, що вони там саме нишпорять у твоїх речах. Не знаю, що б я зробила, якби довідалася, наче хтось рився в моєму мотлохові. У кожного є якісь таємниці, еге ж? Цікаво, що вони там знайдуть? Я маю на увазі музику, не переживай! Вони ж не обшук там влаштували. Агата лише сказала: «Сподіваюся, що Магда не фанатіє від якоїсь відстійної групи!»

«Навіщо Промінь це зробив? — подумав хлопець. — Чого йому від мене треба? Якщо все це мені не здалося».

Він не міг запитати його навпростець, бо не хотів, аби Прагнення, яке поки що заховалося десь у кутку й не бажало розмовляти, здогадалося, що хлопчик потайки змовляється із Променем. Навіть, якщо мета змови була шляхетною. Тож Петрусь лише глянув на Промінь, який ліниво простягнувся на підлозі, і безпорадно розвів руками.

Можливо, Промінь і зумів би допомогти, принаймні Петрусь на це розраховував, але несподівано на небо насунулася здоровенна люта хмара й заслонила Сонце. Хлопчик перелякано дивився, як сонячна пляма на підлозі маліє, а за мить її немовби відтяли ножицями, раз — і немає.

— Із Променем більше не побалакаєш, — почувся голос неначе звіддалік. Петрусь рвучко обернувся.

— Підглядаєш?! — вигукнув він ображено, та водночас зраділо.

— Йому довелося втікати від хмари. Вона полює на такі маленькі, самотні промінці. Схопила б його й поглинула якогось дня на сніданок, — це був голос Прагнення, але такий тихенький і слабкий, ніби йому бракувало сил чи бажання жити.

— Чому ти не озивалося? — поцікавився Петрусь.

— А навіщо?

— Ти й досі сумуєш?

— Хіба це важливо? Що має бути, те й буде.

— Ця пані теж так казала.

— Бо, може, це правда.

— Як можна довідатися, що буде?

— Ніяк. І це обнадіює.

— Чому?

— Бо завжди залишається надія. Ти прийшов сюди так несподівано. Адже ти давно живеш там, за парканом. Ми не раз бачилися. Чули твій сміх. Але ти не знав про наше існування. Та й досі не знаєш…

— Що вони там роблять так довго?

Клаудія перестала читати, бо їй здалося, що вона почула у вітальні голоси дівчат. Їй так кортіло дізнатися про результати пошуку, чи задоволена Агата і чи Магдина мама погодиться, щоб у кімнаті доньки іноді вмикали якусь нормальну музику. Закрила книжку, глянула на Магду, кинула їй «Бувай!» і вийшла, не помітивши, що саме тоді мізинець на правій руці Магди, ніби у відповідь на прощання, легенько, майже непомітно ворухнувся.

— Я запитаю в лікаря, та гадаю, він не матиме нічого проти. Музика, яка б вона не була, діє на нервову систему.

— Можна мені це позичити? — запитала Агата, показуючи пані Аліції MP3, знайдений в одній із коробок нагорі. — Завтра я, звісно, віддам. Ну, і ми знайшли трохи дисків.

— Ви не знаєте бува, може, Магда вела блог? Ми б хотіли щось про неї дізнатися.

— Мені дуже шкода… — жінка вочевидь почувалася винною.

— Нічого. Ми й так дамо собі раду.

Дівчата вмостилися в Агати на килимі й переглянули диски. Агата перевірила вміст MP3.

— «Feel». Здається, тут усі їхні пісні. Дисків немає, певне, не встигла купити. Із цього й почнемо.

— «Feel»? А що це таке? — поцікавилася Зоська.

— Такий поп, абсолютно не моє.

— «Як янгола голос, почув я її. І сказала,