read-books.club » Сучасна проза » Знахідка на все життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Знахідка на все життя"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знахідка на все життя" автора Олексій Якович Огульчанський. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:
яскраво-червоні від того, що тіло небіжчиці притрусили тертою охрою. Жінка померла не своєю смертю, бо череп її було розтрощено. І сталося це, коли їй минуло не більше двадцяти п’яти років. Пам’ятаю, тоді я звернув увагу на кисті рук. У жінки, напевно, були дужі руки з довгими пальцями.

В узголів’ї померлої лежав брунатного кольору горщик з кістками якогось маленького птаха. Це, певно, залишки їжі, яку поклали небіжчиці. На шиї було намисто з вовчих зубів. Коло правиці лежав крем’яний до решти затуплений різець. А поруч із різцем — невеличкий глиняний бичок, напевне, тур. Поховання видавалося звичайним — такі речі завжди знаходять у наших могильниках. От хіба що отой бичок… Але сушити голову над «отим бичком» нам не довелося, бо тут ми побачили таке, що вкрай спантеличило нас. У маленькій ямці біля самісінької голови похованої покоївся золотий дзвіночок. З щирого золота! Крем’яний ніж і золото! Адже це різні епохи! Як поєдналися вони! Тут було над чим помізкувати. Та ще під шаром білої глини, на якій лежав кістяк, знайшли пазури величезного печерного ведмедя: небіжчицю чомусь поховали на ведмежій шкурі. Поховання досить загадкове. Не випадало нам знаходити такого.

До селища поверталися, коли сонце вже потонуло в золотавому морі. Швидко сутеніло. На селищній вулиці засвітилися ліхтарі. Тут панувало незвичайне пожвавлення. Я пригадав, що сьогодні субота, і в клубі мав відбутися концерт. Приїхали з міста артисти, а для степовиків це свято.

Співробітники внесли знайдені речі до моєї кімнати, поставили усе на столі, а самі подалися на концерт. Мене теж кликали, та я відмовився, бо стомився за день та й хотілося побути на самоті, поміркувати над нашими знахідками.

Я умився, випив склянку міцного холодного чаю і, зручно вмостившись у кріслі біля столу, увімкнув настільну лампу. Мені кортіло ще раз оглянути скарби Синьої могили.

Почав я з горщика. Зроблений він був зі смаком, мав орнамент. Певно, зліпив його досвідчений майстер. Цікавий був і глиняний бичок, обпалений для міцності на вогні. На лобатій голові бичка стирчали коротенькі товсті ріжки, та ще добре збереглися вуглинки-очі.

Цього бичка досить довгий час носили, певно, у торбинці, бо надто вже він був зашмарований. Мені подумалося, що це міг бути талісман мисливця, оскільки тур найдужча степова тварина. Чому ж тоді цей талісман поклали в могилу молодої жінки, не могла ж вона бути прославленим мисливцем? Надійшла черга до крем’яного різця. Він був зовсім чорний і гладенький, як скло. Видно, багато попрацювали цим інструментом, коли так відполірували його. А як стерлося вістря! Мені чомусь уявлялися дужі руки небіжчиці, з отими довгими пальцями. Напевно, вони працювали цим інструментом. Але що робила жінка? Так крем’яний різець міг затупитися від твердого матеріалу, скажімо, від каменю, або ж пісковика. Так, саме пісковика! Але ж поблизу немає жодного камінчика! Тоді, де ж її господа була? Цікаво…

Наприкінці я взяв найзагадковішу річ — золотого дзвоника. Розглядав довго й уважно. Талановитий майстер зробив його. Навіть орнамент вирізав якийсь незвичайний — геометричний. Але де він жив, у якій країні? Цього я не міг сказати: витвором якої людської культури був дзвоник — я не знав. Звичайно, я не втримався і, піднісши його над головою, струсонув. Кімнату вмить сповнили напрочуд мелодійні звуки. Подумалось мені: якби змогла отак заговорити оця річ, дивовижну історію розповіла б вона людям двадцятого сторіччя про далекі часи. Але речі, як відомо, не говорять…

І я знову сховав знахідки в ящик. За вікном на той час усе стихло: певно, розпочався концерт. Я витяг з кишені свого годинника — стрілки показували чверть на десяту. Можна вже й спати вкладатися після такого важкого дня. Я щільно зачинив двері й кватирку, бо надто боявся комарів — більше ніж гадюк, хутенько розібрався й погасив лампу. Спав я тієї ночі неспокійно: уві сні все дзвенів-співав, як весняна пташка, отой золотий дзвоник

На другий день, після закінчення розкопок Синьої могили, мої колеги повернулися до інституту, а я ще жив кілька днів у селищі. Мені треба було розрахуватися за готель, за харчі, оформити документи.

За два дні і я залишив привітне селище.

Як завжди, в інститут я прийшов за п’ять хвилин до дев’ятої. У себе в кімнаті взяв щоденника, схеми й фотографії про розкопки Синьої могили, що їх уже встигли зробити мої колеги, і поспішив до директора інституту.

Василь Петрович, вже немолодий чоловік з розкішною шевелюрою, був відомим археологом, спеціалістом у галузі античної культури Причорномор’я і культури скитів. Зустрів він мене сердечно, потис руку і показав на крісло біля свого великого стола з безліччю різних речей античного часу. Щиро кажучи, це був не стіл, а справжня музейна вітрина, між експонатами якої лишалася невелика площа, де директор міг тільки покласти руки.

Якийсь час ми сиділи мовчки. Василь Петрович уже знав про наші знахідки і встиг їх оглянути ще до мого повернення, а тепер тільки бігцем гортав документацію, яку я приніс. Нарешті він пильно подивився на мене і, хитрувато примружившись, раптом запитав:

— Чи подобається вам, колего, розв’язувати вузлики?

— Дивлячись які, — ухильно відповів я, бо не знав, куди хилить директор. — Коли рибалиш, то, буває, зашморгнеться такий…

— Та ні, — посміхнувся мій співрозмовник — він знав, що я завзятий рибалка. — Йдеться про серйозний вузлик, такий, приміром, як Гордіїв[1]…

— Гордіїв? — не здавався я. — Складна річ… та все ж, якщо дозволите за методою Александра Македонського…

— Боюся, що та метода застаріла, — у тон мені мовив директор. — А тепер без жартів. Я маю на увазі археологічний вузлик… Ми тут порадилися й вирішили доручити саме вам помізкувати над проблемою скелястого

1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахідка на все життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знахідка на все життя"