Читати книгу - "Комашина тарзанка"

і тоді Анна з подивом дізнається, що картопляне пюре можна готувати з цілої картоплі. Це стане для неї таким відкриттям, що вона навіть поділиться ним з матір’ю. Та лише знічено посміхнеться і відчує легкі докори сумління, але не змінить своєї звички варити картоплю виключно «в мундирах», бо чистити і різати її сирою вимагає надто великих зусиль, не кажучи вже про якесь там пюре.

Те, що Анна стане акторкою, було відомо завжди. Ще задовго до того, як тема майбутньої професії почала набувати актуальності. Обговорювалося лише те, куди саме вступати Анні, адже мати хотіла дати їй якомога кращу освіту. З дитинства Анна з мамою двічі на тиждень їздили до райцентру, де була школа дитячої театральної майстерності. Там вона брала приватні уроки вокалу та гри на фортепіано. Анна ніколи не розповідала, чому раптово змінила рішення і вступила на їхній факультет. Можливо, так сталося після того, як її вірші, надруковані кілька років тому у районній газеті, випадково потрапили на очі одному відомому столичному поетові і дуже йому сподобалися. Відтоді він опікувався Анною, давав їй почитати необхідні, на його думку, книги, кілька разів на місяць запрошував на обід. Анна показувала поетові все написане, і якби не його надто поважний вік, це могло б дати привід для пліток.

Анна, як і її мати, дуже любила вдягатися у речі з індійських магазинів, і такий гардероб добре пасував до їхніх схильних до повноти фігур. Мати Анни своїми округлими формами давно нагадувала знаних негритянських співачок, принаймні розповсюджені стереотипні уявлення про них. Фігурка Анни, наразі майже тендітна, з круглими стегнами та литками, обіцяла з віком стати такою ж, як у матері. Але ця повнота не просто личила їм обом, вона чомусь навіть підкреслювала відчуття легкості і навіть крихкої витонченості, яке створювали вони обидві, швидко крокуючи поряд у своїх довгих просторих сукнях і підібраних в тон хустках, що ними вони підв’язували довге, розпущене, ледь хвилясте волосся.

Вони щоночі сиділи у темних і порожніх шкільних коридорах і, втомившись від власної творчості, починали хором співати пісні групи, створеної та розваленої колись Маркіяном. Він спершу мляво протестував, але потім змирився.

На фольклорну практику приїхала ціла їхня група, тобто двадцять п’ять чоловік, статеву однорідність яких порушували окрім Маркіяна (для якого це була вже друга спроба здобути вищу освіту, з четвертого курсу фізичного факультету його вигнали кілька років тому) ще староста групи Тарас і викладач Петрик, якого так називали через молодий вік і якусь трохи півнячу зовнішність. Петрик щойно закінчив аспірантуру і здобути викладацький авторитет ще не встиг. Протягом кількох перших днів він несміливо намагався мотивувати МАМЛЮ піти разом із рештою групи на пошуки фольклорних здобутків, і одного дня йому це навіть вдалося. Але це був перший день після свята, і всі селяни із самого ранку подалися в поле, тож розмовляти не було з ким. Тільки Маркіяні вдалося знайти якусь дев’яностолітню бабусю, що, мабуть, була вже не надто при пам’яті, бо розповідала щось невиразне про Івана-шахтаря, який збожеволів на Купала і тепер щороку викидає когось із вікна. Після двогодинної бесіди із беззубою старенькою, яка не вимовляла половини букв, Маркіяна повернулася до школи розлючена і сказала Петрикові, що вона більше нікуди не піде. І відтоді вони справді жодного разу не вийшли виконувати свої студентські обов’язки.

Зате вже на початку другого тижня у них був практично готовий текст п’єси, точніше, поетично-музичної композиції. Сцена мала би виглядати аскетично просто, на задньому плані – дві маски з античного театру – трагічна і комічна. Акторки – вбрані у хітони блідо-рожевого і ніжно-голубого кольору, у вінках із живих квітів. Яніна запропонувала ромашки, бо їх білий колір асоціюється із невинністю. Маркіяна погодилася із кольором, але сказала, що ромашкам бракує вишуканості, тому зупинилися на ліліях. Дівчата, які по черзі виходитимуть на сцену, щоб співати або декламувати власні вірші, одягатимуть трагічну або комічну маску відповідно до змісту вірша (згодом виявилося, що комічні були зайвими). Маркіян акомпануватиме, його також вберуть у туніку і лавровий вінок. Сам Маркіян запропонував одягнути на нього костюм козла, себто сатира, щоб символізувати комічний елемент їхньої вистави. Але дівчата вирішили, що це буде надто вульгарно.

Вони перечитали текст п’єси в особах і були дуже задоволені результатом, адже музичний супровід, на їхню думку, дуже вдало доповнював тексти віршів, а все разом плавно переводило плотську проблематику кохання на вищий, метафізичний, рівень. Аби додатково підкреслити це для глядача, вони вирішили, що Ляна, як єдина акторка, яка не співає, замість читати свої вірші, виступатиме в ролі міма. А мім проголошуватиме філософські сентенції у паузах між двома піснями. Сентенцій було кілька:

– Кохання – це вічність, яку неможливо оминути.

– Світ – жорстокий, мистецтво – жертва цього світу.

– Не кохати – означає не жити.

Їм здавалося, що зайва патетичність, яку важко було не помітити у цих фразах, сприйматиметься як іронія, адже всім відомо ще з курсу античної літератури, що мім – персонаж комічний.

Аби доповнити класичне обрамлення п’єси, вони написали парод – першу пісню хору, яка виконується на початку трагедії.

Тепер потрібно було провести першу репетицію – читку тексту, щоб вирішити, як працювати далі, тобто хто візьме на себе роль режисера.

Зробити це запланували наприкінці першого тижня їхньої практики, що припадав на свято Купала. Маркіяна переконала Петрика провести святкування в лісі, біля багаття, поряд з річкою, з ворожіннями та стрибанням через багаття. Відтворити відомі і малознані купальські обряди і все старанно занести у звіт про практику. А під ранок МАМЛЯ обіцяла прочитати однокурсникам щойно завершену п’єсу і послухати критичні зауваження.

Петрикові ідея сподобалася, хоча він, як фаховий теоретик драми, сумнівався, що можна писати хороші п’єси, не знаючи теорії драми, а на другому курсі, який закінчила МАМЛЯ, цієї теорії ще не вивчають. Але він тримав ці сумніви при собі і не наважувався висловлювати у присутності доньок завідувачів кафедр, на одній із яких збирався восени почати працювати.

Увечері п’ятниці, напередодні купальської ночі, у тимчасово перетвореній на гуртожиток для практикантів сільській школі панувало пожвавлення. Студентки вбирали найкращі із привезених речей, підфарбовувалися, плели вінки. МАМЛЯ зібралася на фінальну нараду. Всі хвилювалися. Одні – за долю ворожінь, інші – з відомих усім аматорам причин. Вирушати вирішили близько дев’ятої, щоб до темряви встигнути знайти затишну галявину і назбирати дров для вогнища. Перед дев’ятою мальовнича дівоча група вишикувалася на подвір’ї школи, на неї задивлялися селяни, які