Читати книгу - "Precedent UA — 2015"

зі стадій національні суди не розглядали можливість застосування будь-яких альтернативних запобіжних заходів, і, спираючись головним чином на тяжкість обвинувачення, органи влади продовжували тримання заявника під вартою на підставах, які не можуть вважатися «відповідними і достатніми».

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 5 § 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 148, 149, 150, 156, 232 Кримінально-процесуального кодексу України.

Основні тези:

«…той факт, що заявник підозрювався у скоєнні серйозного злочину, можливо, спочатку виправдовував його утримання під вартою. Однак після певного часу судова влада була зобов’язана привести інші вагомі підстави для подальшого утримання під вартою, що не було зроблено в даному випадку; крім того, на жодній зі стадій національні суди не розглядали можливість застосування будь-яких альтернативних запобіжних заходів, і, спираючись головним чином на тяжкість обвинувачення, органи влади продовжували тримання заявника під вартою на підставах, які не можуть вважатися «відповідними і достатніми…» (§ 28)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/rus? i=001–91373 Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1237805192

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Коваль та інші проти України, № 22429/05, 15 листопада 2012 року

Фактичні обставини справи: вранці 14 серпня 2001 року дві приватні особи, Р. та О., прийшли додому до чотирьох заявників, двох дітей з батьками, та попросили, щоб третій заявник віддав їм електродрель. Третій заявник був відсутній. Однак вони хотіли ввійти в квартиру. Перший заявник вийняв газовий пістолет та попросив залишити їх житло. Р звернувся до міліції, вказавши, що перший заявник погрожував йому зброєю. Із матеріалів справи видно, що Р та О. ймовірно дали хабара міліціонерам, щоб ті прийшли та забрали електродрель. Того ж дня близько 19.00 ці дві особи разом із працівниками міліції знову прийшли додому до заявників та попросили віддати їм електродрель. Коли перший заявник намагався закрити двері, почалася бійка. Заявникам в ході цього були завдані ряд тілесних ушкоджень. Зокрема, міліціонери одягнули наручника на третього заявника. Приїхало ще декілька працівників міліції. Першого та третього заявників відвезли до відділку міліції нібито для дачі пояснень. У відділку двох заявників було жорстоко побито 8–10 працівниками міліції. Вони погрожували закрити їх у камеру із іншими затриманими. Першого заявника змусили підписати документ про добровільну видачу речей. Того ж дня о 23.00 першого заявника відвезли додому, де він видав електродрель та газовий пістолет. Третього заявника того ж дня відпустили. 15 та 16 серпня 2001 року перший, другий та третій заявники пройшли медичний огляд, в ході якого було встановлено у них ряд тілесних ушкоджень. Заявники подали скарги на неправомірні дії працівників міліції до прокуратури. Спершу було відмовлено у порушенні кримінальної справи, але все ж 9 листопада справу порушили. Однак незабаром припинили за відсутності складу злочину. Подібні рішення виносилися декілька разів та скасовувалися вищестоящим прокурором. Вкотре, 30 листопада 2004 року, прокуратура припинила кримінальне провадження. Заявники оскаржили це до суду. Деснянський районний суд міста Чернігова скасував рішення прокуратури та направив справу на додаткове розслідування. 14 грудня 2009 року було прийнято рішення про припинення розслідування із-за неможливості встановлення підозрюваних осіб. На момент винесення цього рішення Судом не було відомо інших відомостей по справі.

Суд встановив, що перший і третій заявник піддалися нелюдському поводженню з боку працівників міліції; представники держави несуть відповідальність за тілесні ушкодження отримані другою заявницею; державні органи не провели належного розслідування скарг першого, другого та третього заявників щодо неправомірних дій щодо них з боку працівників міліції; відсутні будь-які записи щодо арешту першого та третього заявників, які б могли роз’яснити причину та законність їх затримання, тому він є незаконним; втручання у житло чотирьох заявників з боку працівниками міліції було неспіврозмірним переслідуваній цілі; працівники міліції діяли поза межами своєї компетенції, оскільки конфлікт між Р., О. та третім заявником мав цивільно-правовий характер, а також були відсутні будь-які документи, що санкціонували вилучення електродрелі та газового пістолету, що є незаконним.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 3, статті 5 § 1, статті 8, статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 106, 178 Кримінально-процесуального кодексу України від 1960 року, статті 356–358 Цивільного кодексу України 2003 року.

Основні тези:

«…Суд повторює, що стаття 3 Конвенції вимагає від влади провести ефективне офіційне розслідування жорстокого поводження, навіть якщо таке звернення подане приватними особами» (§ 59).

«…Суд хотів би зазначити, що відсутність протоколу про арешт сама по собі вважається серйозним порушенням, оскільки, на переконання Суду, незареєстроване затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій статті 5 Конвенції і є грубим порушенням цього положення. Відсутність відповідних записів з таких питань, як дата, час і місце затримання, ім'я затриманого, причини затримання та прізвище особи, яка провадила затримання, слід вважати несумісним з вимогою законності і з самою метою статтею 5 Конвенції» (§ 102)

«…Суд повторює, що коли держава вважає за необхідне вдатися до таких заходів як обшук жилих приміщень та виїмки в цілях збору доказів вчинення злочину, він повинен оцінити, чи є причини, що виправдовують такий захід, доречними та достатніми, і чи був дотриманий принцип пропорційності. Суд також вивчає питання про наявність у національному законодавстві ефективних гарантій проти зловживань чи свавільних дій, і перевіряє, як працювали ці гарантії в конкретній справі…» (§ 112)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–114452

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1406543134

Рішення