Читати книгу - "Лабіринт"

— Його перенесе дротик. Дан дізнається про все. Вернеться з мандрівки — стане на моє місце, буде Магом.

— А коли не повернеться?

— Якщо Дух Світила залишить його в себе, нам не випадає переходити до іншого Світила. Все буде, як було.

— Ти сказав — дротик. Як він його перенесе? Він же летить недалеко.

— Дротик випустить дух, той полине вгору.

— А чому саме Дан?

— Так звелів Дух Вогню.

Старий знову прискалив око, і капітана обпалив хижий погляд.

Більше не питав ні про що. Хитнувши головою, поспішив до себе.

— Бачиш, бачиш, яке звірятко подарував Дан? — Малий Бад з розгону обхопив батька рученятами. — Зловив у хащах! Він ще ввечері приніс…

Дан, опецькуватий підліток, сидячи навпочіпки на підлозі, погладжував пухнасте кошеня по спині.

— Це з тих, що полюють на зовсім маленьких, — сказав, поглянувши на капітапа.

— Я знаю, це — кошенятко, з нього виросте великий кіт.

— А можна, хай він у нас живе? — з надією в голосі попросив Бад.

— Нехай. Годуватимеш, він і звикне. Це буде наш перший приручений кіт.

Підійшла Кені — обличчя схвильоване, в очах тривога.

— Дан приречений, — прошепотіла, озирнувшись на хлопчиків, що вовтузились з кошенятком. — Я не сподівалася, що старий такий підступний і жорстокий.

— Я знаю про його наміри, — зітхнув Імпет. — Дикість, звичайно, але…

— Які можуть бути «але», які вагання? — Кені насупила брови. — Треба відвернути це ритуальне вбивство хлопця.

Капітан підійшов до Дана.

— Ти вже знаєш, куди тебе хочуть послати?

— До самого Духа Світила! — юне лице засяяло радістю.

— І тобі не страшно?

— Страшнувато, — похнюпився Дан. — Зате, як повернуся, — буду Магом!

— Ох ти… — захоплено вигукнув Бад. — Невже станеш Магом?

— Так.

— А навіщо це тобі? — подивився йому в вічі капітан.

— Мага всі мисливці слухаються. Я поведу їх уполювати величезного мамута.

— Полювання — це добре, але потрібно ще й працювати.

— Мисливці полюють, працювати не вміють.

— Ми навчимо, Дане. — Капітан по-батьківському поплескав хлопця по плечу. — І разом збудуємо таке… що зрушить планету, перекотить її до іншого Світила…

Зазвучав ріжок — тягуче, тривожно. Наче якесь невидиме звукове ласо звивалося в повітрі. Дан стрепенувся, мить постояв, прислухаючись, а тоді кинувся до виходу.

— Мисливці збираються! — гукнув, оглянувшись у дверях, і зник. Той вигук збудив тривогу, передчуття біди. Навіть малий Бад занепокоївся, облишив кошеня і дослухався, про що так швидко говорили батько з мамою.

…Мисливці стоять великим півколом, чатуючи ліс, наче з його хащ от-от має вибігти якийсь лютий звір. Обличчям до них під крислатим дубом стоїть Маг, Із шиї звисають магічні разки зубів, костяних кружалець, на широкому поясі теліпаються висушені дзьобасті голови птахів.

Деякий час і мисливці, і Маг стоять непорушно, за ними стежать — не змигнуть — сотні, а може, й тисячі очей одноплемінників. «Прибульці з неба» теж тут — вони ніколи не бачили такого ритуального дійства. Кені — в білому халаті, обома руками тримає перед себе чималу скриньку. Біля неї колеги з медичного сектора: дві стрункі дівчини і широкоплечий, з бородою чоловік.

Раптом тишу прорізав різкий скрик Мага. Загупали удари кийків об землю, і з лісу вибіг Дан. Майже голий, тільки спідничка з листя прикривала стан, він біг, як молодий олень, викидаючи ноги вперед. Кені побачила, як один з мисливців, що стояли довкруж, підніс угору засмаглу руку, в якій гостро зблиснув дротик. Хлопець, наче спіткнувшись, повільно падає на траву… До нього, мов шуліка, підбіг старий Маг, схилився над ним, прикривши своїм одягом, щось вигукнув, і раптом з-під його кістлявої руки випурхнув птах, шугнув у високості. Той птах прикував до себе погляди присутніх: то ж полетів дух забитого — далеко, аж до Світила…

Лише «прибульці з неба» не проводжали птаха очима. Кені, а за нею й колеги, що були напоготові, кинулись до забитого. Кені так нервувала, що в неї тремтіли руки, дрож проймав усе тіло.

— Тепер відступіться, шановний. — Бородатий хірург відтіснив Мага від розпростертого на траві Дана. — Ви свою справу зробили… — І до Кені: — Тут почнемо?