Читати книгу - "Наслідування Христа"

Коли часом хто здержується від Святого Причастя з покори або із законної причини, то за таке пошанування треба його похвалити.

Але коли найде на нього байдужість, він повинен підбадьорити себе і робити все те, що в його силі, а Господь ради доброї волі, яку Він особливо цінить, допоможе його бажанню.

Якщо ж існує законна перепона, то все-таки залишається добра воля і святе бажання причащатися, і тому не втратиться овочів таїнства.

Бо кожний богомільник може кожного дня і кожної години для свого спасіння без перепони приступати до духовного Причастя Христового.

Однак у певні дні й у визначений час вони повинні зі сердешним говінням приймати в таїнстві Тіло Спасителя свого і більше зважати на хвалу і честь Божу, ніж шукати для себе втіхи.

Бо скільки разів побожно роздумується над тайною втілення Христового і муками його і запалюється більшою любов'ю до Нього, стільки разів причащається тайною і невидимо оживляється.

А хто не приготовляється інакше, як тільки тоді, коли настане свято, або коли звичай того вимагає, той нераз буде неприготований.

Не розтягуй дуже відправу Служби Божої і не спішися, а заховуй добрий звичай тих, з котрими живеш.

Ти не повинен справляти іншим людям прикрості ані осоружності, але маєш заховувати загальну міру за звичаєм предків і більше турбуватися про користь інших людей, аніж про свою побожність чи свій настрій.

Слова учня

О, Найсолодший Господи Ісусе, які-то великі солодощі в побожній душі, що разом з Тобою споживає Твою вечерю, де дають скуштувати їй не якусь страву, а тільки Тебе, єдиного її Улюбленця, жаданого понад усі бажання серця.

І мені теж солодко було би перед лицем Твоїм виливати з глибини серця сльози і з побожною Магдалиною змивати ними Твої стопи.

Але де та гаряча побожність? Де ті потічки святих сліз?

Справді, моє серце повинно б перед лицем Твоїм і святих ангелів Твоїх загорітися і заплакати з радости.

Бо ж я маю Тебе тут, у Таїнстві, по правді присутнього, хоч закритого чужим видом.

Бо мої очі не могли б знести того, щоб побачити Тебе в питомім і Божім сяйві, але навіть і весь світ не витримав би блиску слави Твоєї величности.

Так Ти ховаєшся в таїнстві, щоб допомогти моїй немочі.

Я справді маю Тебе і покланяюся Тобі, якому ангели в небі віддають поклін, однак я це у вірі роблю, а вони — на образ Твій без покривала дивляться.

Мені треба задовільнитися світлом правдивої віри і в ній жити доти, доки не засвітає день вічного сяйва та тіні видів зникнуть.

А коли настане завершення (1 Кор. 13, 10), тоді скінчиться вживання таїнств, бо святим у небесній славі не треба ліку таїнства.

Вони бо веселяться без кінця-краю перед лицем Бога, оглядаючи Його славу лицем у лице і переходячи з ясности в ясність, у незмірені глибини Божества, розкошують у Слові Божім, що тілом стало, як було споконвіку і буде навіки.

Як згадаю ті чудеса, стає мені вже надто важкою всяка, навіть духовна, втіха, бо поки явно не виджу Господа мого в Його славі, за ніщо маю все те, що на світі бачу і чую.

Ти, Боже, мені свідком, що ніяка річ не може втішити мене, ніяке створіння не в змозі заспокоїти, лише Ти, Боже мій, якого бажаю оглядати по віки вічні.

Але це неможливо, поки я підвладний смерті.

Тому мені треба заховати велику терпеливість і підлягати Тобі в кожному моєму бажанні.

Бо й святі Твої, Господи, що вже з Тобою веселяться в Царстві Небесному, поки тут жили, з вірою і великою терпеливістю очікували на прихід Твоєї слави.

У що вони вірували, в те й я вірю; на що вони надіялися, на те і я надіюся; туди, куди вони потрапили, і я маю надію за Твоєю благодаттю потрапити.

Тим часом хочу жити у вірі і кріпитися прикладом святих.

Також буду мати перед собою Святе Письмо на втіху і як те дзеркало життя, а над усе — це Твоє найсвятіше Тіло на особливий лік і притулок.

Бо в цьому житті, як відчуваю, мені найбільше треба двох речей і без них це нужденне життя було б мені нестерпне.

Як довго я сидітиму в цьому тілі, наче у в'язниці, потребуватиму двох речей, а саме — хліба і світла.

Тому-то Ти дав єси мені, немічному, своє святе Тіло на поживу душі і тіла і поставив єси слово Твоє за світило ногам моїм (Пс. 118, 105).

Без тих двох речей я не міг би праведно жити, бо слово Боже є світлом душі моїй, а Твоє таїнство — хліб життя.

Їх можна назвати теж двома столами, які стоять у скарбниці святої Церкви по один і по другий бік.

На одному столі святого вівтаря — святий хліб, це найдорожче Тіло Христове.

Другий стіл закону Божого, що містить у собі святу науку, навчає правдивої віри і нехибно вводить нас аж всередину, за завісу, де є Святиня Святині.

Дяка Тобі, Господи Ісусе, Світло від вічного Світла, за стіл святої