Читати книгу - "Безмірна залежність"

годину надіслав мені смайлик з язиком. Як майстерно він грає. Боюся його. З іншого боку, хочу, щоб він повернув мене. Проте, я нічого йому не пишу, не хочу знову чекати і сподіватися. Він повинен сам прийняти рішення. Мені приємно, що він про мене думає, але в той же час я розумію, що це всього лише гра, інакше він би вже давно зателефонував і написав. Потрібно відпустити ситуацію і просто чекати. Чекати і вірити. 15.09.2017, 20:32»

Ці «об’явлення» Іллі надавали мені сили, але після них наставали дні, сповнені сумнівів і переживань. Раптом потрібно його пробачити, на все закрити очі? Що, якщо це все було лише непорозумінням? Тоді чому він так нічого не пояснив? За ці тижні без нього я наплакалась вдосталь. Якщо я десь чула фразу «Потрібно боротися за своє кохання», моє серце болісно стискалося. Але хіба я недостатньо боролася? І тоді я згадувала ті моменти, коли розкривала Іллі душу, а він зникав.

Сенс брехати самій собі? У липні щось сталося, Ілля припинив мене поважати і цінувати, він принижував мене і навіть відкрито знущався, а я все терпіла. Але у мене в голові не вкладалося, чому тоді в серпні він був поруч цілих три тижні? Весь час був на зв'язку, писав, телефонував, відповідав, заспокоював мене. Потім переді мною з'являлася Олена з нашим листуванням. Звідки воно у неї? Від відповіді на це питання залежало все, але мені не судилося її дізнатись. І все ж я не вірила, що Ілля був з нею у змові, це було б занадто. Хіба що вони дійсно були разом, у них була донька, як Олена мені писала, і я лише забавляла їх, задовольняла їх хвору уяву. Але і це було якось нелогічно. Що ж виходить? Ілля просто був інертним і не хотів будувати зі мною стосунки? Йому подобалося мріяти і слухати мої оди про кохання? Отже, одного разу він покохає когось по-справжньому і буде готовий заради неї гори звернути? А ким тоді була для нього я? У такі моменти я просто вмирала, а потім думала: Іллі майже сорок років, а він ніколи, судячи з усього, не кохав? Ця думка мене заспокоювала, і тоді з'являлася інша: як я можу говорити про любов до нього, якщо я така егоїстка і не бажаю йому кохання і щастя? А чи заслуговує він на щастя?

З такими суперечливими думками я боролася кожного дня. Бували моменти коли мені здавалося, що я отримала довгоочікувану свободу, але потім знову з'являвся страх. Так я і жила. У будь-якому випадку, зараз краще, аніж коли я цілодобово чекала від Іллі звісточки.

«Вчора мені було добре, а сьогодні дуже погано, і я навіть не знаю через що саме. Усередині туга, сльози самі мимоволі ллються. Я знову хочу померти. В голові у мене думки про Іллю. Мені боляче, що все закінчилося, що наша любов, точніше, моя любов, так і затихне рано чи пізно і не знайде виходу. Де він? Де та людина, яка полюбить мене такою, якою я є? І чому це не Ілля? Чому, Господи, чому? Невже він не відчуває те ж саме, що і я? Невже ми більше ніколи не заговоримо, не напишемо одне одному, не зустрінемося? Невже все це сталося тільки заради того, щоб я в черговий раз переконалася, що не можна бути щирою, не можна кохати всім серцем, дарувати себе? Навіщо мені ця аксіома? Як же мені боляче. Коли це життя вже закінчиться? Ілля, як ти міг так зі мною вчинити? Ілля, благаю тебе, повернися, поверни мене, розкрий свою душу, будь чоловіком, вибачся, покохай мене! Адже ти ніколи мене не любив.

17.09.2017, 18:15

Два дні було погано, а сьогодні добре. Майже не згадувала про Іллю. Хоч би так було завжди. Пишу про нього, і це викликає неприємні спогади. Але сьогодні я не плакала, і це чудово. Невже такий і буде кінець? Так, напевно, так і буде. Головне більше не страждати.

19.09.2017, 18:12»

Щоб якось відволіктися, я почала заповнювати свої дні, особливо вихідні, подіями: театри, кіно, зустрічі з друзями, батьками. Але не завжди це допомагало.

Я була на техно-фестивалі. Він тривав два дні з ранку до вечора. Здавалося б, це прекрасний спосіб відволіктися на вихідних, але ось уже неділя, я сиджу в залі і дивлюся на виступи лекторів, зліва від мене сидить хлопець і щось захоплено мені розповідає, а мені так сумно, всередині щось стискається, давить у грудях, що навіть страшно додому повертатися. Від смутку я вирішила змінити свої аватарки в месенджерах на більш спокійні, адже висунутий язичок не відповідав моєму настрою. А може, я чекала, що Ілля якось відреагує на цю зміну?

Коли через півгодини після цього мій телефон завібрував, я зрозуміла — це він.

«А де твій милий язичок?», — запитав Ілля.

По моєму тілу розлилося тепло, і страх кудись зник.

— Я мушу йти, — сказала я хлопцю зліва від мене, і ми попрощалися.

На вулиці я зателефонувала тітці. Причина моєї радості була зрозумілою: вперше за три з невеликим тижні Ілля мені написав повноцінне повідомлення і не видалив його.

— Тільки не кажи, що тепер ти його пробачила, — невдоволено сказала тітка.

— Ні, звичайно, я не буду йому відповідати. Просто ділюся з тобою. Не хочу накоїти дурниць.

— Правильно. Ти повинна пам'ятати, що ця людина нічого для тебе не зробила і…

— Стривай, він ще щось написав, — сказала я тремтячим голосом.

— Читай!

— «Що ж, якщо тобі все одно, то і мені також. Можеш не відповідати. Я завжди обіцяв тебе любити, і я завжди виконую свої обіцянки. Така вже я людина», — зачитала я.

— Що ти думаєш з цього приводу? — запитала тітка.

— Він, певно, знущається. Це він виконує свої обіцянки?

— Саме так! Він навіть платівку тобі не купив!