Читати книгу - "Фройд би плакав"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ва сколька самальот ваш, дєвушка? – ввірвався звідкілясь стандартизований дискурс таксиста.
– Га? Літак? А, майже в сім. Там іще на реєстрацію і вся фігня. За вікнами авта миготіли травневі сіро-зелені, доволі сонячні і тому не бридкі київські пейзажі. Таксівка їхала якимось дивним шляхом – через Інтернаціональну площу, а це ж за два кроки до будинку Анджея.
– Зупиніть, будь ласка, тут!
– Га? – таксист подумав, що Марла хоче купити цигарок.
– Ось ваші 60 гривень. Зупиніть мені тут! – Марла аж сама зраділа власній пиздуватості. Яка різниця, зрештою, куди втікати від омріяних патернів свободовбивства – на Ніагару чи на Нивки? Можна бовтати ногами в ненормальній підводній течії Індійського океану й підійматися на Анапурну з надією померти героїчно по дорозі, як помирають 50% її альпіністів, а можна просто дивитися хороше кіно, їсти куплені за 26 грн за 1 кг креветки, запиваючи їх сухим білим вином і закурюючи перфектними шишечками, закрученими до спожитку перфектним хлопцем на ім'я Анджей. Марлі не було різниці, і тому будь-який вибір був для неї єдино правильним. Особливо правильним він був, зважаючи на те, що навряд чи Марла намагалася кудись зійти зі своїх омріяних патернів. Свободовбивство версус вбивство Мрії, з якої, власне, все і починалося, відкинувши геть будь-яке інше лайно…
– Привіт! – Марла поцілувала здивованого Анджея. Я привезла тобі дві твої книжки. Тепер у нас буде спільна бібліотека. Я поживу у тебе якийсь час. Добре, правда? – Марла навіть не розвелася на подобу риторичного питання. З Анджеєм цього не вимагалося.
– Заходь, старенька, єсно… Диви – тут ти, і там ти, ги-ги, – процитував він старий наркоманський анекдот, тицяючи пальцем в екран телевізора.
– Ти що, збоченцю, телевізор купив?! – не повірила очам Марла.
– Ато! Пику твою обсервую еврі дей тепер зате…
– Ну, тепер будеш її в 30 созєрцать, поки не повилазять ясні очі… Жерти є що?
І вони таки пішли до старосвітської крамниці за креветками і білим сухим. Довго потім розмовляли, позвішувавшись головами донизу з невисокої канапи, ноги на стіні. Відтак пішли чистити зуби на брудершафт (Марла вже колись давно запопадливо поселила в Анджеєвій ванній свою зубну щітку), дослухали весь МШЕ, що залишався, і, врешті-решт, повкладалися спати.
Серед ночі (десь між другою і четвертою) Марла раптом прокинулася і конвульсивно підірвалася на ліжку. А потім, неосмислено вдивляючись широко відкритими очима в глуху темряву кімнати, гаряче зашепотіла, звертаючись чи то до сплячого святого Анджея, чи до несплячого десь на іншому кінці міста, понервованого її розшуками, вбивче коханого Іллі, чи до завжди світлого і рідного скандинавського білявчика Х'ялмара, захованого в такій далекій тепер Південній півкулі:
– А зараз, любий, ми просто ляжемо спати… Заплетемося один довкола одного, як завжди… А завтра ми вже не будемо вставати по черзі. Нам не треба буде замовляти сніданок на різні години. Не треба буде писати листи різним людям. Не треба буде перевзувати з ніг на ноги в'єтнамки, щоби піти в туалет. Не треба буде думати про твоїх жінок, а моїх чоловіків і жінок. Не треба буде зважати на різницю національностей у паспортах. Ми просто поскидаємо всі метрики докупи на якій-небудь площі і підпалимо їх на курчу мать. Навіщо нам усе це? Завтра ж бо ми прокинемося іншою, хоча й тією ж самою, істотою. Тільки вже Єдиною. Кращою. Досконалішою. Повнішою і просто андрогінною. Завтра ми прокинемося Мар-о-Маром.
Кінець кінцем
Якось, повернувшись увечері додому з оберемком квітів та іншого мотлоху для дружини (упс, вона таки не любила зрізаних квітів…), він відчув, що дещо в їхньому домі змінилося. Дійсно, чогось бракувало. Все було на місці, тільки вона не прийшла ні через дві години, ні на другий день. Він сидів і нічого не міг зрозуміти. Потім, день на третій, зазирнув до своєї поштової скриньки і знайшов там коротесенького листа:
Не можу бути з жодним чоловіком. Усі ви – убивці свободи. Чи то пак, я стаю убивцею свободи, як тільки-но заприсягаюся жити разом із чоловіком. Кохані й некохані, справжні й помилкові – від усіх вас просто хочеться втікати. Бігти на волю, голосно кричати, не озиратися назад. Не просити пробачення – однаково ви цього не любите і не пробачите мені ніколи. Не пробачите мого прощення пробачення. Вам потрібна Дикість, що уб'є вас, що розірве нас на шматки, а потім буде збирати докупи. Можливо, то вже буде інша жінка. Та, що прийде за мною. Вона не помилиться – у мене дуже глибокі сліди…
М.Ф.
Серпень 2003 – травень 2004
Париж – Франкфурт – Джокджакарта – Джакарта – Бангкок-Джакарта – Джокджакарта – Київ – Яремча – Київ – Джакарта – Гілі Айр – Убуд – Джокджакарта – Берлін – Мюнхен – Київ – Делі – Аґра – Катманду – Тхімпху – Київ – Яремча – Лімасол – Київ – Ярославль – Київ – Прага
Коментарі
[1]
(англ.) ми пливемо сьогодні ввечері до Сінгапуру
[2]
Musim gugur (індонез.) – осінь.
[3]
Хуй на патичку! (англ.-омер.)
[4]
Хустка на голову в ісламських жінок Індонезії. Прикривається тільки волосся, лице залишають відкритим. Найпопсовіший варіант – білий із мережкою, як на манжетиках радянської шкільної форми. Чорний – для особливо просунутих мусульманок, що живуть «по понятіям». індонезійські мусульмани взагалі відомі своєю толерантністю – навіть трансвеститів на вулицях не б'ють ногами, а дають їм, чистеньким і вихованим, гроші за заспівані у придорожній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фройд би плакав», після закриття браузера.