Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Занепад мені любіший.
— А Мистецтво? — спитала герцогиня.
— Це хвороба.
— А Кохання?
— Ілюзія.
— А релігія?
— Модний сурогат Віри.
— Ви — скептик.
— Анітрохи! Адже скептицизм — це початок Віри.
— Хто ж ви тоді?
— Визначити — значить обмежити.
— То дайте хоч якусь нитку здогаду!..
— Нитки обриваються, і ви можете заблукати в лабіринті.
— Ви мене остаточно загнали в кут. Поговорім про щось інше.
— Чудова тема — наш господар. Колись його охрестили Чарівним Принцом.
— Ой, не нагадуйте мені про це! — озвався Доріан Ґрей.
— Наш господар сьогодні нестерпний, — мовила, червоніючи, герцогиня. — Він, здається, гадає, що Монмаут одружився зі мною з суто наукового інтересу, побачивши в мені найкращий екземпляр сучасного метелика.
— Але, сподіваюся, він не посадить вас на шпильку, герцогине? — засміявся Доріан.
— Цим забавляється моя покоївка, коли сердиться на мене.
— А чого ж вона сердиться, герцогине?
— Та все через якісь дрібниці, їй-бо, містере Ґрей. Зазвичай за те, що я приходжу за десять дев’ята і кажу, що маю бути вбрана до пів на дев’яту.
— Справді, вона у вас ще й коверзує! Вам би слід її позбутися.
— У мене духу на це не стає, містере Ґрей. Вона ж винаходить для мене фасони капелюшків! Пригадуєте той, у якому я була у леді Гілстон, у саду? Бачу, ви забули, але ви такі люб’язні, що вдаєте, ніби пам’ятаєте… То вона зробила той капелюшок ну геть з нічого! Всі добрі капелюшки робляться з нічого.
— Як і всі добрі репутації, Ґледіс, — докинув лорд Генрі. — Бо вирізняючись чимось путнім, людина тільки здобуде собі ворогів. А щоб зажити слави, треба бути посередністю.
— Але в жінок такі слави не заживуть, — мовила герцогиня, хитаючи головою. — А жінки ж правлять світом. Запевняю вас, ми терпіти не можемо посередності. Ми, жінки, як хтось зауважив, любимо вухами, — так само як ви, чоловіки, любите очима, якщо взагалі будь-коли любите…
— Мені здається, що ми тільки це й робимо, — зауважив стиха Доріан.
— Так? Тоді ви ніколи не любите по-справжньому, містере Ґрей, — відказала герцогиня із вдаваною зажурою на обличчі.
— Мила моя Ґледіс, як ви можете таке казати! — вигукнув лорд Генрі. — Любов живиться повторенням, і саме повторення перетворює простий інстинктивний потяг у мистецтво. До того ж щоразу, коли закохуєшся, все одно кохаєш, як уперше. Об’єкт пристрасті може змінюватись, а пристрасть лишається та сама. Та ще й міцнішає від зміни об’єкту! Життя дає людині щонайбільше — одну велику мить насолоди, і секрет життя в тому, щоб цю блаженну мить переживати якомога частіш.
— Навіть коли ця мить її ранить, Гаррі? — запитала трохи згодом герцогиня.
— І надто коли вона ранить, — відповів лорд Генрі.
Герцогиня обернулась і подивилася на Доріана Ґрея
з якимсь чудним виразом в очах.
— А яка ваша думка, містере Ґрей? — запитала вона.
Доріан повагався хвильку, потім трусонув головоюі засміявся:
— Я завше згоден з Гаррі, герцогине.
— Навіть коли він помиляється?
— Гаррі ніколи не помиляється.
— І його філософія допомогла вам стати щасливим?
— Я ніколи не прагнув щастя. Кому воно потрібне? Я шукав насолоди.
— І знаходили її, містере Ґрей?
— Часто. Занадто часто.
Герцогиня зітхнула й мовила:
— А я шукаю тільки супокою… І коли не піду зараз перевдягтись, то сьогодні ввечері його не матиму.
— Дозвольте вибрати для вас кілька орхідей, герцогине, — схопившися з місця, вигукнув Доріан і подався углиб оранжереї.
— Ви безбожно кокетуєте з ним, Ґледіс, — сказав лорд Генрі до своєї кузини. — Остерігайтесь. Його чари небезпечні.
— Якби він їх не мав, не було б і боротьби.
— Отже, сили рівні — грек проти грека?[121]
— Я на боці троянців[122]. Вони боролися за жінку.
— І зазнали поразки.
— Бувають речі гірші, ніж полон, — мовила герцогиня.
— Ви женете вчвал, пустивши повід!
— Лише в перегонах увесь смак життя, — була на те відповідь.
— Це я запишу сьогодні до свого щоденника.
— Що саме?
— Те, що дитина полюбила вогонь, який її обпік.
— Я зовсім не обпеклася. Мої крила цілісінькі.
— Бо ви користуєтесь ними для чого завгодно, аби лиш не літати. Ви й не пробуєте відлетіти від небезпеки.
— Мабуть, хоробрість перейшла від чоловіків до жінок. Для нас це нове відчуття.
— Але ви маєте суперницю.
— Хто це?
— Леді Нарборо, — сміючись, прошепотів лорд Генрі. — Вона просто обожнює його.
— Ви мене лякаєте. Захоплення давниною фатальне для нас, романтичних жінок.
— Це ви — романтичні? Ви ж озброєні науковими методами!
— Чоловіки нас і вчили.
— А от самі розуміти вас так і не навчилися.
— Ану ж схарактеризуйте нас, спробуйте! — виклично кинула Ґледіс.
— Ви — сфінкси без таємниць.
Герцогиня усміхнено подивилась на нього.
— Щось довго містера Ґрея нема. Ходім допоможемо йому вибрати орхідеї. Він же не знає ще кольору сукні, яку я вберу до обіду.
— Вам треба підібрати собі сукню в тон до його квіток, Ґледіс.
— Це була б завчасна капітуляція.
— Романтичне мистецтво з кульмінаційної точки й починається.
— Але я мушу зберегти собі шлях для відступу.
— На зразок парфян?[123]
— Вони знайшли безпеку в пустелі. У мене ж такої змоги нема.
— Жінки не завжди мають змоіу вибирати, — зауважив лорд Генрі.
Ледве він закінчив речення, як з дальнього кінця оранжереї почувся здавлений стогін, а потім глухий звук, так наче впало щось важке. Всі сполошено посхоплювалися. Герцогиня заклякла на місці, пройнята жахом. Лорд Генрі з переляком в очах метнувся, розсуваючи колихке листя пальм, туди, де на кахляній підлозі ницьма лежав глибоко непритомний Доріан Ґрей.
Його відразу ж перенесли до блакитної вітальні й поклали на канапу. Незабаром він опритомнів і ошелешено обвів очима кімнату.
— Що сталося? — запитав він. — A-а, пригадую… Я тут у безпеці, Гаррі? — Він раптом затрусився всім тілом.
— Любий мій Доріане, — відповів лорд Генрі, — вам просто стало млосно… І тільки. Мабуть, ви трохи перевтомились. Краще вам не з’являтись на обід, я вас там заміню.
— Ні-ні, я радше зійду вниз, — сказав Доріан, насилу спинаючись на ноги. — Мені не можна лишатись наодинці.
І він пішов до своєї кімнати перевдягатись.
За обіднім столом у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.