Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Портрет крітянина особливо схвилював єгиптологів.

Тепер з’ясувалася цікава «таємниця чоловіків» загадкового народу, який єгиптяни називали «кефтіу». Зображення цих чоловіків частенько траплялися на стінах єгипетських гробниць. Їх упізнавали по золотисто-голубих пов’язках і характерних вазах, у яких фараонам приносили дари й данину.

В ієрогліфічних написах на гробницях ті дивно одягнені чоловіки називалися посланцями «народу з острова», або ж «народу з великого зеленого моря». Тільки відкриття Еванса підтвердило те, що вчені підозрівали вже давно: «кефтіу» — то були мешканці острова Кріт. Фараони часто воювали з крітянами, а в мирний час жваво торгували з ними. Історія згадує, наприклад, що крітські кораблі на замовлення фараонів перевозили з Лівану до Єгипту кедрове дерево.

Понад тридцять років свого життя Еванс присвятив на те, щоб відкопати палац Міноса; він оддав на це весь маєток, успадкований після смерті батька.

Лише через кілька років копітких археологічних і відбудовчих робіт вчений по-справжньому побачив, який великий і пишний то був палац. Те, що здавалося хаосом, поступово перетворилося на розумний лад, який свідчив про високе вміння крітських будівельників.

Навколо широкого брукованого майдану стояли різноманітні будинки. Там були приміщення для урочистих прийомів, особливі кімнати для царя й цариці, для придворних чоловіків та жінок, для слуг і рабів, а також просторі господарські споруди, в яких стояли верстати царських ремісників. Палац мав кілька поверхів, зв’язаних між собою монументальними сходами, що спиралися на колони особливої форми: на відміну від грецьких колон, вони звужувались не вгору, а вниз.

У підземеллі палацу Еванс знайшов великі склади, а в них багато високих — до трьох метрів — глиняних амфор, у яких зберігали харчі, зокрема вино й маслинову олію — головний продукт острова. Підраховано, що в знайдених амфорах могло вміститися близько 35 тисяч літрів вина та олії. З цього видно, що в палаці крітського царя був надзвичайний достаток. У підлозі складу знайшли муровані тайники. Навіщо вони? Довгий час цього не могли пояснити. Та ось у них помітили мікроскопічні сліди золота, і тоді стало зрозуміло, що цар Мінос переховував у цих тайниках свої скарби, здобуті на війні чи в торгівлі.

Цікаве й саме приміщення палацу — тронний зал, який зберігся особливо добре. Притулений до стіни, там стоїть царський трон. Це найстаріший на світі трон, що вцілів до наших днів. На стіні обабіч трону видніють дві стилізовані міфічні істоти — леви з головами птахів, намальовані в іржавому кольорі на блідо-голубому тлі. Уздовж двох бокових стін стоять кам’яні лави для придворних сановників.

Проте найбільше враження справляло те, що палац мав усі вигоди. На кожному поверсі є водогін і каналізація, що й досі викликає подив фахівців. Мешканці палацу мали до вжитку ванни, водойми, щоб мити ноги, і вбиральні, які споліскувались водою. У всіх кімнатах було свіже повітря й сонячне світло — воно доходило через двері з головного подвір’я, через отвори в склепінні або горішні вікна.

Крітські царі не боялися нападів, їм не треба було оточувати свої міста фортечними стінами. Безпека Кріту пояснювалась не тільки положенням острова, віддаленого од материка. Вона залежала насамперед від того, що Кріт мав найпотужніший, якщо не єдиний, на той час військовий флот, і ця сила обороняла береги набагато краще, ніж будь-яка фортеця.

Своєю архітектурою — легкою, відкритою і вільною — палац у Кноссі схожий на палаци доби Відродження. Морякам, які причалювали до крітського порту, відкривалася чудова картина. На тлі голубого південного неба в сонячному промінні вимальовувались сліпучо-білі споруди на кілька поверхів, із багатьма терасами, сходами, колонами й портиками. Це мало бути прекрасне видовище, отож не дивно, що моряки захоплено розповідали про нього в різних країнах.

Усе свідчило про те, що колись тут жили талановиті митці, будівничі й торговці. Але з перших археологічних знахідок важко було визначити походження цього народу, квітуча культура якого мала надзвичайно великий вплив на культуру інших народів — жителів навколишніх материків і островів Середземного моря. В руїнах палацу Еванс знайшов, сотні глиняних табличок, укритих загадковим письмом, з яким він уже зустрічався в Афінах. Ці таблички, напевно, з’ясували б таємницю походження крітян. Та як не старалися вчені, тих дивних знаків більше ніж півстоліття ніхто не міг прочитати.

Узнати про життя та звичаї давніх мешканців Кріту допомогло те, що стіни кімнат, портиків і галерей палацу були оздоблені багатьма фресками, які зображали різноманітні сцени з життя народу. В цих малюнках крітські художники передали радісний світ кольорів, у якому з великою майстерністю прославляли чарівність життя. На щастя, частина фресок збереглася; вони й досі викликають подив своїми соковитими, багатими кольорами, в яких переважають голубі, зелені та пурпурові відтінки.

Самі малюнки дещо стилізовані, бо вони виконували декоративну роль, але в чистих, чарівних лініях художники майже не відходили від засад реалізму. Дивлячись сьогодні на ще не стерті малюнки, ми немовби переносимося в інший світ, і перед нашими очима постає барвисте, розмаїте життя. А проте це життя тільки придворне, сповнене всіляких умовностей, життя вишуканої публіки, відданої втіхам і розвагам. Ці малюнки дуже відрізняються від мікенських фресок, основний мотив яких — батальні й мисливські сцени. З крітських малюнків видно, що цар Мінос і його придворні жили в нечуваній розкоші. Все це могло бути тільки за умов жорстокої експлуатації народних мас, за умов рабства.

Ми бачимо перед собою дівчат і хлопців, які бредуть полем, по коліна в квітах, борців і боксерів, танцівниць у завзятому танці, процесії жриць, які приносять офіру на олтар. На одному малюнку зображено чотирьох рабів, — вони несуть ноші, в яких сидить чепурна дама. На стінах єгипетських гробниць намальовано тільки застиглі, умовні постаті людей, одягнених у накрохмалені лляні шати; а з малюнків у Кноссі перед нами постають живі люди, зображені в невимушених позах, близькі й зрозумілі нам.

Тут є й алегоричні сцени, а поряд з ними знаходимо мотиви, взяті безпосередньо з крітської природи. Ось луки, порослі квітучими лілеями, шафраном і фіалками; куріпки в заростях ситнягу, дикі кабани біжать, доганяючи зайців; коти чигають на півнів; а там грізні бики й розквітлі оливкові гілочки. Крітяни жили в дружбі з морем, отож на фресках бачимо восьминогів, риб, морських зірочок і молюсків. З усього цього видно, що крітяни любили природу, відчували й розуміли її красу,