Читати книгу - "Аптекар"

— І що? — Юліана закотила очі й зітхнула: — Два трупи. Там, — кивнула вона на двері.

Каспер випив вина і усміхнувся:

— Сподіваюся, це вже інше вино.

— Це вино з винарні пана Прохазки, — поквапився з поясненням Айзек. — Віднині жодних подарунків не приймаємо.

Рута торкнулася Касперового рамена, а він аж здригнувся від несподіванки, але відразу глянув на неї теплим поглядом, ніби дякуючи. За що?.. Хоч вона й не промовила ані слова, її доторк виразно пройняв Каспера, він мовби давно чекав від неї якогось прохання і нагоди прислужитися. Витерши долонею вуста, він хитнув головою туди й сюди, мовби впорядковуючи думки, і сказав:

— Та що ж робити. Доведеться помагати.

Айзек зірвався на ноги і, кинувши: „Зараз їх швиденько приготую“, — зник, не пояснивши, що він під цим „приготуванням“ має на увазі, і я, побоюючись нових сюрпризів, наказав Юліані простежити. Бо хтозна, чи він не візьметься їх кремсати на кавалки. Каспер сказав, що піде піджене воза, і вийшов. На хвилю зависла мовчанка. Я дивився на Руту і думав про їхні непрості стосунки з Каспером. Він її боготворить, а вона сахається. І чим це може закінчитися? З сусіднього покою чулося шамотання. Першою озвалася Рута.

— То нічого, що я буду приходити до вас? Мені й так нічим зайнятись.

— А ви хіба не займаєтесь господарством?

— Ні. Каспер найняв сарацинку. Вона все робить. На щастя, він дозволив мені виїжджати верхи за місто, бо я без моїх лугів не можу. Я назбирала й насушила різного зілля і можу вам помогти готувати настої. Я також забрала з дому татові книжки. Там є чимало рідкісних рецептів. А ще я хочу дати вам оце, — вона вийняла з-за пазухи скручені в рурку папери. — Тут писано німецькою. Може, ви прочитаєте?

— Звідки вони у вас?

— Один лицар їхав до Львова і не доїхав. А я знайшла їх при ньому.

Я не питав причини, чому лицар не доїхав, і вирішив, що прогляну їх згодом, бо саме з’явився Айзек.

— Ну все, ми готові, — проголосив він, потираючи руки. Я не без полегкості зауважив, що крові на них нема. — Гадаю, ви не дуже будете розпачати за втратою двох старих вицвілих килимів, які й так стояли скручені на складі? Замість двох трупів маємо два налисники з м'ясною начинкою.

Він, мабуть, думав, що від цього жарту ми будемо реготати як навіжені, але розчарувався. Тоді підступив ближче і поклав переді мною два капшуки.

— Тут небагато, але й не мало. То все, що при них було. Я чесний злодій.

— Тоді один капшук занеси до шпиталю Святого Духа, а другий, тугіший, віддаси Касперові. Він же ж мусить своїм людям заплатити.

— А як не візьме? — з надією в голосі запитав Айзек.

— Як не візьме, то занесеш і другий до шпиталю Святого Духа. Чи тобі мало тих грошей, які я тобі плачу?

— Та не, не мало, але, знаєте, ще моя бабця казала: надіймося на краще, але рихтуймося до гіршого. Бо то, видите, старість не за горами, а в курені доживати не хочеться.

— Я тобі обіцяю, що в курені жити не будеш.

Приторохтів віз. Каспер увійшов і запитав, чи все готове, відтак покликав татар, і ті винесли скручені килими. Я підійшов до Каспера і запитав, що він думає про вбивство Петруня.

— Вбивця, либонь, там, де ми й думали.

— Не зовсім, — сказав я. — Петруня бачив райця Регула, як той виходив з сусідньої брами ліворуч. Отже він обійшов не одну, а дві кам'яниці. Іде у нас гарантія, що мішок зі сміттям не могли підкинути в браму кам'яниці „Під Грифоном“?

— Я про це не подумав.

— Я спочатку теж. Чи знаєте, хто там живе, у тій сусідній брамі?

— Так, знаю. Там є три помешкання. У підвалі міститься винярня „На східцях“, а вище живе лавничий суддя Томаш Зількевич, вдівець, з малолітніми доньками, пан Станіслав Ґайдер, власник винарні, з сином і дружиною, та доктор філософії і медицини Мартин Ґрозваєр, райця, з дружиною і двома синами, він торгує тканинами і має там таки на поверсі крамницю. До речі, ви чули, що Регула помер? Вдарився головою у кам'яне склепіння підвалу.

По тих словах Каспер рушив за возом, Айзек подався з ними. Я замислився. Дивний збіг — ота смерть Регули. Та чи він щось знав? Божився, що не впізнав годинника. Юліана взялася пакувати родзинки з мішка по маленьких пачечках, але я помітив, що вона прислухалася до нашої з Каспером розмови. Рута підвелася й сказала, що прийде завтра зранку і принесе обіцяне. Ми попрощалися. У дверях вона зиркнула на Юліану і зашарілася, коли та відповіла їй поглядом.

— Ну, що? — підморгнув я Юліані. — Кохання з першого погляду?

— Для мене це не вперше і, можливо, не востаннє. А вона ж гарненька, правда? Ви б у неї закохалися?

— Ніколи невідомо, коли і в кого закохаєшся. Якось я закохався у дівчину, яку знав давніше й не звертав на неї уваги. Та однієї ночі вона мені наснилася, і ми так ніжно любилися, що мене раптом осяяло: ось вона, моя мрія, — поруч!

— І що з нею?

— Ми з Мартином вирушили на Кандію, а коли я повернувся, вона уже була в шлюбі. Але що ж ви будете робити, якщо вона вам признається в коханні?