Читати книгу - "Англійський пацієнт"

Я думав, що він один. Він мав прилетіти сам. Але коли я прибіг туди, щоб витягти Кліфтона, то побачив поруч Кетрін. Джеффрі був мертвий. Вона намагалася поворухнути нижньою частиною свого тіла, дивлячись вперед. Скло в кабіні розбилось, її стегна засипало піском. Я не бачив на ній жодних ран. Ліву руку вона простягнула перед собою, щоби пом’якшити удар від падіння. Я витяг дівчину з літака, названого Кліфтоном «Ведмедик Руперт», і поніс до печери в скелях. До Печери Плавців, де були наскельні малюнки. На мапі географічна широта — 23°30’, довгота — 25°15’. Я поховав Джеффрі Кліфтона тієї ж ночі.

Чи був я їхнім прокляттям? Її? Медокса? Пустелі, зґвалтованої війною, обстріляної так, наче це був просто пісок? Варвари проти варварів.

Обидві армії йшли пустелею, не маючи жодного уявлення, що це. Лівійська пустеля. Якщо забрати політику, це найпрекрасніша з усіх відомих мені фраз. Лівія. Сексуально виспіване слово, улесливе, наче шепіт криниці. В і я. Медокс говорив, це одне з небагатьох слів, де можна почути, як язик оминає гострий кут. Пам’ятаєш Дідону[94] в лівійських пустелях?

І кожний з них буде… як джерела води у степу…[95]

Не вірю, що моя нога ступила на прокляту землю чи що я потрапив у пастку ситуації, ім’я якій було Зло. Кожне місце, кожна людина були дарунком долі для мене. Коли знайшов малюнки на стінах Печери Плавців. Коли в експедиціях співав із Медоксом бурдони. Коли Кетрін з’явилася серед пустелі. Те, як я йшов до неї червоною блискучою бетонною підлогою, як впав на коліна і притисся головою до її живота, наче був маленьким хлопчиком. Племена зі зброєю, котрі зцілили мене. Кожен із нас чотирьох — я, Хана, ти і сапер.

Усе, що я любив і цінував, у мене забрали.

Я залишився з нею. Виявив, що в Кетрін зламані три ребра. Я чекав, поки затріпотять її вії, заворушиться пошкоджене зап’ястя, оживуть мовчазні вуста.

— Чому ти ненавидів мене? — шепотіла вона. — Ти майже все в мені вбив.

— Кетрін… ти не…

— Обійми мене. Перестань захищатися. Тебе не змінити.

Її погляд застиг. Я не міг вирватися з тенет її очей. Мені доведеться стати останнім, що вона побачить. Шакал у печері, котрий стане її провідником, захищатиме її, ніколи не розчарує і не обдурить.

«Існують сотні богів, яких люди асоціюють з тваринами», — розповідав я їй. Деякі з’єднані із шакалами — Анубіс[96], Упуаут[97], Дуамутеф[98]. Ці створіння ведуть до потойбічного світу — так і мій невидимий привид супроводжував тебе ще до нашої зустрічі. На всіх вечірках у Лондоні чи Оксфорді. Спостерігав за тобою. Я сидів навпроти, коли ти робила домашнє завдання, тримаючи в руках великий олівець. Я був там, коли ти зустрілася з Джеффрі Кліфтоном о другій годині ночі в бібліотеці Оксфордського товариства. Усі покидали пальта на підлогу, а ти йшла між ними боса й цибата, ніби чапля, прокладаючи собі шлях назовні. Він спостерігає за тобою, але я теж виглядаю тебе, хоч і не помічаєш моєї присутності, ігноруєш. Ти в тому віці, коли дівчата звертають увагу лише на привабливих чоловіків. Ти ще не дивишся на тих, хто перебуває за межами сфери твого благовоління. В Оксфорді рідко беруть в ескорт шакалів. А я належу до чоловіків, які дотримуються посту, поки не побачать того, що припаде їм до смаку. Стіна позаду тебе вкрита книжками. Ліва рука торкається довгої петлі перлинного намиста, котре висить на твоїй шиї. Босі ноги прокладають шлях. Ти чогось шукаєш. Тоді ти була дещо повнішою, але твоя краса так пасувала до університетського життя.

У бібліотеці Оксфордського товариства нас троє, але ти знаходиш поглядом тільки Джеффрі Кліфтона. Цей роман буревієм увірветься у ваші життя. З усіх можливих місць він обирає роботу в Північній Африці разом з археологами. «Я працюю в компанії старих дивакуватих дурників». Твоя мати була в захваті від пригод, які тобі доведеться пережити.

Але дух шакала, «відкривача шляхів», чиє ім’я Упуаут чи Алмаші, стоїть у кімнаті разом із вами. Склавши руки, він спостерігає за твоїми намаганнями зав’язати легку світську бесіду, а це не так просто, бо кожен уже трохи напідпитку. Але найпрекраснішим є впізнавання вами цінності й приємності спілкування з іншим навіть у п’яному маренні пізньої нічної години. Можливо, ви прийшли сюди з кимось іншим, спали тієї ночі з кимось іншим, але ви обоє зустріли свою долю.

О третій годині ночі ти відчуваєш, що варто піти, але не можеш знайти взуття. Один черевик ти тримаєш у руці — рожевий човник. Я бачу інший — напівзахований біля себе — і підіймаю. Пам’ятаю його блиск. Вочевидь, це твої улюблені черевики з відбитками пальчиків ніг. «Дякую», — кажеш, простягаючи руку, і йдеш геть, навіть не глянувши в мій бік.

Я вірю в це. Коли ми зустрічаємо тих, у кого закохаємося, в душі прокидається історик, трохи педантичний, котрий уявляє чи пригадує цю зустріч, а повз інших людей ми проходимо, не звертаючи на них уваги. Можливо, за рік до цього Кліфтон відчинив тобі двері автомобіля й проігнорував написане йому долею. Усі частинки твого тіла повинні бути готовими зустріти іншу людину, всі атоми мусять стрибнути в одному напрямку, лише тоді виникає справжнє палке бажання.

Я жив у пустелі роками й почав вірити в такі речі. Це порожнисте місце. Тромплей часу та води. Шакал, який одним оком дивиться в минуле, а другим стереже шлях, яким доведеться пройти. Він приносить тобі у щелепах шматочки минулого, і, коли весь цей час складається в єдине ціле, ти бачиш підтвердження того, що й так уже знав.

Вона дивиться на мене, і в її очах втома від усього. Жахлива слабкість. Коли я витяг її з літака, вона намагалася всотати в себе поглядом довколишнє. А зараз позір Кетрін стоїть на варті, наче захищаючи щось усередині. Я підійшов ближче, сів на п’яти. Нахилився до неї, торкнувся язиком лівого синього ока, відчув солоний смак. Також присмак пилку. Торкнувся її уст, правого ока. Відчув пружну пористість її очного яблука й витер з повік голубінь; коли я відхилився назад, щось біле змигнуло в її погляді. Я розкрив дівочі уста, цього разу дозволив пальцям увійти глибше, розтиснути зуби й витягнути язик, але було вже пізно, вона вже пов’язалась тонкою, як дихання, ниточкою зі смертю. Я нахилився