Читати книгу - "Homo Deus"

практиці вона керується знаменитими максимами Дена Сяопіна, що «розвиток — це єдина важка істина» і що «не важливо, білий кіт чи чорний, головне, щоб ловив мишей». Звичною мовою це означає: робіть усе, що треба, для стимулювання економічного розвитку, навіть якщо Маркс і Ленін не були б від цього в захваті.

У Сінгапурі, як і личить цьому серйозному місту-державі, дотримуються цієї траєкторії мислення ще сильніше й прив’язують зарплатню міністрів до національного ВВП. Коли економіка Сінгапуру зростає, міністри отримують підвищення зарплатні, як начебто саме в цьому й полягає їхня робота.

Ця одержимість розвитком може видаватися самоочевидною, однак лише тому, що ми живемо в сучасному світі. У минулому було не так. Індійські магараджі, османські султани, сеґуни Камакури й імператори Хань рідко ставили свої політичні долі на кін забезпечення економічного розвитку. Те, що Моді, Ердоґан, Абе й китайський президент Сі Цзіньпін ставлять свої кар’єри на кін економічного розвитку, підтверджує, що розвиток набув майже релігійного статусу практично по всьому світу. Не так уже й помилково називати віру в економічний розвиток релігією, бо нині він намагається розв’язати багато, якщо не більшість наших моральних дилем. Оскільки економічний розвиток вважається джерелом усіх добрих справ, він заохочує людей відкинути свої моральні незгоди й прийняти якийсь курс дій для максимізацїї довготривалого розвитку. Так, Індія Моді є домівкою для тисяч сект, партій, рухів і ґуру, але попри те, що їхня найвища мета в кожного своя, усі вони пройшли крізь одну й ту саму шийку економічного розвитку, тож чому б їм не зійтися разом якось у майбутньому?

Кредо «більше всякої всячини» відповідно стимулює індивідів, фірми й уряди ігнорувати все, що може стримати економічний розвиток, як, наприклад, збереження соціальної рівності, забезпечення екологічної гармонії чи шанування своїх батьків. У Радянському Союзі керівництво вважало, що керований державою комунізм був найшвидшим шляхом розвитку, тож усе, що стояло на шляху колективізації, стиралося, включно з мільйонами куркулів, свободою висловлення й Аральським морем. Нині загальновизнаним є те, що певна версія капіталізму з вільним ринком — значно ефективніший шлях для забезпечення довготривалого розвитку, тож ненаситні магнати, багаті фермери й свобода слова перебувають під захистом, однак екологічне довкілля, соціальні структури й традиційні цінності, що стоять на шляху розвитку капіталізму з вільним ринком, зносять і руйнують.

Візьмімо, наприклад, інженера-програміста із заробітком у сто доларів на годину, що працює на певний високотехнологічний стартап. Раптом його батька розбиває інсульт. Тепер він мусить допомагати з покупками, приготуванням їжі й навіть миттям батька. Він може перевезти свого батька до себе додому, виходити на роботу пізніше, повертатися увечері раніше й особисто піклуватися про батька. І доходи, і продуктивність стартапу, у якому працює інженер-програміст, страждатимуть, однак батька доглядатиме шанобливий і люблячий син чи донька. В іншому разі цей інженер може найняти мексиканську нянечку, яка за дванадцять доларів на годину опікуватиметься його батьком і задовольнятиме всі його потреби. Це означатиме ведення нормального бізнесу і для інженера, і для стартапу, і навіть для няні й мексиканської економіки від цього буде користь. Що має зробити інженер?

Капіталізм із вільним ринком має тверду відповідь. Якщо економічний розвиток вимагає, щоб ми ослабили сімейні зв’язки, заохочували людей жити окремо від своїх батьків та імпортували нянечок з іншої частини світу, — так і має бути. Однак ця відповідь включає в себе моральне судження, а не фактологічне твердження. Коли якісь особи спеціалізуються на розробці програмного забезпечення, а інші присвячують час догляду за літніми людьми, безперечно, ми зможемо розробити більше програм і дати літнім людям більш професійний догляд. Тож чи важливіший економічний розвиток за сімейні зв’язки? Припускаючи можливість робити такі моральні судження, капіталізм із вільним ринком перетинає кордон між сферою науки і сферою релігії.

Більшості капіталістів, мабуть, не сподобається ярлик релігії, однак коли релігії наступають, капіталізм може принаймні високо тримати свою голову. На відміну від інших релігій, що обіцяють нам пиріг на небесах, капіталізм обіцяє дива тут, на Землі, а часом і приносить їх. Значна частина кредитів для подолання голоду й епідемій зумовлена палкою вірою капіталістів у розвиток. Капіталізм навіть заслуговує на певну шану за зменшення насильства над людьми й поширення толерантності та співпраці. Як буде пояснено в наступному розділі, тут є й додаткові чинники, однак капіталізм дійсно зробив важливий внесок у глобальну гармонію, заохочуючи людей переставати сприймати економіку як гру з нульовою сумою, у якій ваш прибуток — це мої втрати, натомість вбачати в ній ситуацію виграшу обох, коли ваш прибуток є й моїм прибутком. Цей взаємовигідний підхід, напевно, допоміг досягненню світової гармонії значно більше, ніж століття християнських молитов про любов до ближнього й підставляння іншої щоки.

* * *

Зі своєї віри у вищу цінність розвитку капіталізм виводить свою першу заповідь: що більше інвестуєш, то більша вигода для розвитку. Значну частину історії принци й священики витрачали свої прибутки на пишні карнавали, розкішні палаци й марні війни. Або, навпаки, вони клали свої золоті монети в залізні скрині, запечатували їх і закопували в печерах. Нині капіталісти використовують свої прибутки, щоб наймати нових працівників, розвивати свої заводи чи розробляти нові продукти.

Якщо вони самі не знають, як це зробити, то дають гроші тим, хто знає, скажімо банкірові чи компанії венчурного капіталу. Остання вкладає гроші в різні підприємства. Фермери беруть позики, щоб засіяти нові поля пшеницею, підрядчики будують нові будинки, енергетичні корпорації шукають нові поклади нафти, а зброярі розробляють нові види зброї. Прибутки від усіх цих дій дають підприємцям можливість виплатити позику з відсотками. І тепер ми маємо не лише більше пшениці, будинків, нафти й зброї, а й більше грошей, які банки і фонди можуть знову віддавати в позику. Це колесо ніколи не припинить обертатися, принаймні не за капіталізму. Ми ніколи не доживемо до того, що капіталізм скаже: «Ну все. Досить розвитку. Можна розслабитися». Якщо ви хочете дізнатися, чому капіталістичне колесо навряд чи колись зупиниться, поговоріть з годинку зі своїм приятелем, який назбирав сто тисяч доларів і думає, що з ними робити.

«Банки пропонують такі низькі відсотки на заощадження, — скаржитиметься він. — Я не хочу класти свої гроші на ощадний рахунок, що приноситиме мені лише 0,5 % на рік. Може, мені вдасться заробляти два відсотки на урядових облігаціях. Мій двоюрідний брат Річі збудував минулого року квартиру в Сіетлі й уже отримав 20 % на свою інвестицію! Може, і я займуся нерухомістю; однак кожен твердить про нову мильну бульку