Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

Начальник Першого управління — глобально-стратегічного аналізу і прогнозів — підполковник Кирейко, схожий скоріше у своєму білому костюмі й незмінній краватці-метелику на професора права філіалу гарвардського університету в Києві, аніж на бойового офіцера, як завжди обережно — наче боявся, що його прогнози збудуться, а це призведе до незворотних ЗМІН у світовій історії — розповів про можливі рішення саміту ОГБ в Афінах та їхній вплив на хід глобальних подій. Він навіть порівняв саміт з Кримською конференцією Черчілля, Рузвельта і Сталіна 1944 року в Ялті.

Гайдук дивився на офіцерів, які сиділи, зосереджено втупившись в екрани лептопів, наче в магічні дзеркала, в яких можна побачити майбутнє, і питав себе: хто з них представник всемогутнього Сірого Князя, член сірих бригад, які терзали нещасну країну? Знав усіх, хто сьогодні зібрався тут — мозок і душу військової розвідки, за кожного можна було б поручитися. Можна. Було б. Якби не темні провалля людських душ, не таємні глибини заздрості, гнітючих комплексів дитинства, добре прихованої ненависті, честолюбства і засліплення грішми, а головне — захланної жадоби влади.

Недаремно консультант-психоаналітик ВІРУ професор Вебер казав про три рівні людської свідомості — людський, найбільш ламкий і несталий, пташиний і найнижчий — незнищенний, крокодилячий, коли людина з високодуховної, моральної істоти перетворюється на небезпечного хижака, котрий некліпно дивиться на свою жертву, очікуючи слушного часу, щоб накинутися і розтерзати, розшматувати, а потім, ледве витерши ікла від свіжої крові, виступати перед телекамерами й розповідати про патріотизм і служіння народові.

Гайдук згадав Віктора Безпалого, який не вписувався в ці пташино-крокодилячі схеми, але чомусь став зрадником. Тяжко зітхнувши, Гайдук примусив себе повернутися до наради. Начальник Шостого управління спеціальних операцій полковник Семиглазов, колишній військовий аташе в Москві, скаржився на відділ «Н» (забезпечення нелегальних операцій), який ще не виготовив фальшиві документи для турецької групи, і на відділ «Е» (спеціальних електронних операцій), бо ці веселі хакери майора Стригуна так і не передали командиру грецької групи необхідні для проведення операції коди.

Незважаючи на обговорення окремих технічних деталей, сама суть операції «Ахіллесова п'ята» та її кінцева мета не розкривалися: Гайдук взяв особисто на себе керівництво операцією, не узгодивши її ні з гетьманом, ні з ДерВаром. У разі провалу його очікував смертний вирок, у разі перемоги... Він не знав, що робити з плодами перемоги. Ще не знав.

Після наради він запросив усіх залишитись, щоб відзначити його другу генеральську зірочку. Це називалося «виставляння» й «обмивання». Григорій Невінчаний перетворив приміщення для засідань на бенкетний зал, що викликало серед офіцерів веселе пожвавлення. До Гайдука підійшла начальник Сьомого управління (агентурної розвідки), підполковник Назарова, непоказна тітонька, наче з телесеріалу «Англійська домогосподарка», й пошепки сказала, що тільки-но надійшло повідомлення агента «Посейдона» про повну готовність до операції. Гайдук дуже поважав цю тиху, немовби наївну і недалеку жінку, яка відзначалася глибоким аналітичним розумом і блискучим умінням вербувати агентів. Вона уславилася тим, що будучи резидентом ВІРУ в Європі й працюючи в підставній фірмі в Брюсселі, зайшла до чоловічого туалету штаб-квартири ОГБ, в якому мив руки заступник командуючого середземноморським сектором військ ОГБ французький адмірал Жан Дюваль, й завербувала його за чотири хвилини, показавши розгубленому адміралу деякі фото й вручивши йому 50-ти тисячну пачку рожевих асигнацій глобо. Саме Жан Дюваль допомагав тепер ВІРУ у проведенні операції в Егейському морі.

Невінчаний приніс величезну кришталеву вазу для квітів, кинув туди генеральські зірочки й почав наповнювати цей гігантський келих кримським шампанським, на що пішло дев'ять великих чорних пляшок.

Після занудно офіційних, але, на щастя, коротких вітальних промов, проголошених першим заступником Гайдука генерал-хорунжим Іванишиним і начальником управління оперативно-тактичної розвідки полковником Цеханським, почалося таке інтенсивне пригублювання кришталевої чари, що вже через півгодини вона спорожніла, тільки біля зірочок залишилося трохи шипучої піни.

Діма Мочалкін зворушив Гайдука: подарував йому томик поезій Пауля Целана. Розгорнув навмання:

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні...

Вінець Месії — мов разок страждання...

Моя сльоза тебе уже не стріне.

З усіх постав — лиш горде німування...

Що виросло б, матусю, — квіт чи рана,

Коли б і я зник у снігах Вкраїни?*

* пер. Петра Рихла

«Хто з вас зрадить мене?» — думав Гайдук, дивлячись, наче вперше, наче новими очима на офіцерів, що вітали його так само щиро, як колись у Вашінгтоні в день Гайдукового народження співробітники Бюро — Віктор Безпалий, Костя Слісаренко, Карл Томпсон та Ніколь Коен. «Хто з вас піде зі мною до кінця?» — запитував Гайдук самого себе, приберігши насамкінець головне питання:

— І чи я сам готовий іти до кінця?

За кавою з київським тортом сталася смішна пригода: в акваріумі невідь звідки з'явилася сіро-чорна лискуча акула, від якої рибки, наче хмарка потривожених пташок, розлетілися навсібіч, поховалися серед коралових рифів. Акула, розлетівшись з глибини акваріуму, вдарилася щосили головою в скло, вищиривши гострі зуби: навіть треновані офіцери розвідки здригнулися на мить, заскочені зненацька атакою оскаженілої істоти.

Регіт Невінчаного розрядив напруження. Всі зрозуміли, що це чергова витівка ветерана розвідки — упхати до акваріуму електронне опудало з жахів Діснейленду, щоб не забували колеги-офіцери про небезпеку, яка чигає на них усюди, щоб не розслаблялися занадто у цей спекотний день, не відчутний тут, на глибині дванадцяти метрів під землею.

Коли всі розійшлися, а Невінчаний з Дімою Мочалкіним прибрали сліди святкування, Гайдук попросив привести до нього Давида Бейліна, який стажувався на Острові, чекаючи подальших наказів АМАНУ і ВІРУ.

Гайдук ненавидів липень— найнебезпечніший місяць року. У липні помер його батько, у липні почалася Третя світова війна, у липні штурмові загони ЕнРосу атакували Київ, у липні траплялися найбільші катастрофи світу. Через два дні спливав строк його відповіді Фрідману, у липні — в Афінах — вирішувалася доля України: чи так само, як і Росія, вона буде порубана всесвітніми м'ясниками на частини, і,наче обідрана туша телиці, кинута на плаху зрадливими господарями країни, чи...

Зайшов Бейлін, запитально кліпаючи рудими віями.

— Давиде, ви єдиний, кому я це кажу. — Гайдук зробив паузу, наче вагався — чи довіритись цьому хлопцю, батьки якого працювали з батьком Гайдука на заводі Антонова. Нарешті зважився: — У разі якоїсь... надзвичайної ситуації... прошу вас вивезти мою матір до Польщі.

Він вислав на геджет Бейліна зашифрований сигнал з польською адресою Марека Гороля і всіма необхідними і-мейловими адресами.

Давид аніскільки не здивувався, навпаки, все одразу зрозумів, усе перевірив і не ставив зайвих запитань.

— І ще одне, — попрохав Гайдук.