Читати книгу - "Земля Санникова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Амнундак і його воїни оточили плиту суцільним півколом, відкритим до озера, в якому все ще не було води. Усі воїни тепер запалили смолоскипи й підняли їх над головою; шаман узяв бубон і почалося моління перед жертвою. Численні смолоскипи кидали тремтяче червоне світло на чорну плиту, на голу людину, яка була розпростерта на ній, на шамана в його дивному вбранні з високо піднятим бубном, що видавав глухе гудіння, на півколо озброєних людей із орлиними перами у волоссі, із суворими обличчями, зверненими до шамана в благоговійному спогляданні. Навкруги висів і хвилювався туман, іноді розриваючись, і тоді з’являлися чорні урвища, дно озера, вкрите каменем, і темне жерло. На онкілонів, та й на будь-яку людину це нічне моління в такому оточенні не могло не справити глибокого враження. Полонений, який, очевидно, здогадався про долю, що на нього чекала, дико поводив очима й усе його тіло тремтіло. Після прелюдії на бубні, що мала на меті викликати духів і звернути їхню увагу на себе, шаман опустив руки, підвів своє худорляве обличчя, порите зморшками, угору і, дивлячись на хвилі туману, глухим голосом почав молити духів.
— Оммолон, Амнунгем, Іргані! — кликав він багато разів. — Володарі підземного царства, кличу вас! Ми принесли вам жертву — живу людину, жертву червоної паруючої крові. Приміть її, не трясіть нашу землю, закрийте щілини, поверніть нам води цього озера! Оммолон, Амнунгем, Іргані! Слухайте, ми закликаємо вас!
Називаючи імена духів, шаман підвищував свій голос до крику, і ці дивні імена кілька разів повторювалися відлунням від урвищ, які оточували озеро. Здавалося, це відгукувалися підземні духи, повторюючи свої імена. Під час останнього вигуку шаман раптово вихопив із-за пояса свій кам’яний жертовний ніж і, швидко нахилившись, устромив його в груди вампу, який випустив крик жаху, повторений урвищами. Залишивши ніж у рані, шаман наступив ногою на обличчя вмираючого полоненого й знову забив у бубон.
Коли тіло припинило здригатися, шаман вийняв ніж, витер його об волохату шкіру вампу й сказав:
— Заберіть жертву й киньте її у вхід до підземного царства!
Шість воїнів обережно підняли труп і понесли його, перебираючись по слизьких і нахилених каменях до жерла, інші воїни світили їм спереду і збоку. Коли вони підійшли до жерла, пролунав здивований і радісний крик:
— Вода йде, вода з’явилась!
Справді, жерло, яке щойно зяяло своєю чорною порожньою пащею, що йшла вглиб, до країв заповнилося вируючою водою.
— Підземні духи узяли нашу жертву! — проголосив шаман. — Вода повертається у священне озеро. Прив’яжіть камінь до ніг жертви й киньте її швидше до жерла! — наказав він.
Опустивши труп на камені, воїни розв’язали його руки й прив’язали тим самим ременем великий камінь до ніг. Потім підняли труп, розгойдали його на руках і кинули до жерла, із якого вода виливалася вже на дно озера. Чорні хвилі із тремтячими червоними відблисками від смолоскипів зімкнулися над головою дикуна.
— Приведіть жертовного оленя! — проголосив шаман. — Принесемо жертву добрим духам неба.
Розсуваючи ряд воїнів із смолоскипами, пробиралися вперед два онкілони, які вели за роги білого оленя. Його роги було прикрашено кольоровими шкіряними стрічками, а шерсть оббризкана плямами червоної вохри. Тварина, налякана численними вогнями, опиралася й мукала. Її підтягли до плити, підняли на неї й повалили до ніг шамана.
Знову загудів бубон, і шаман почав закликати добрих духів неба, благаючи їх повернути онкілонам тепло, припинити холод і зберегти оленячі стада. Знову блиснув жертовний ніж, який простромив потилицю оленя, — червона кров бризнула на білу шерсть, і тварина завмерла. Її залишили на плиті, відрізавши тільки голову, яку завжди отримував шаман.
Вода в озері швидко піднімалася, уже заливаючи глибоку частину дна, коли шаман, уклонившись священним водам, поверненим із підземного царства, спустився з плити. У попередньому порядку, але з ношами, прикрашеними тільки головою оленя, загін вирушив у зворотну путь.
Останні дні серед онкілонів
Наступного ранку мандрівники із здивуванням дізналися про два факти: уночі був землетрус і відновилося священне озеро. Останнє можна було пояснити першим, але чому ж вони його не відчули? Після розпитувань виявилося, що землетрус відчули тільки ті двоє старих, які лишилися в землянці Амнундака, коли решта пішла; вони заснули й були розбуджені досить сильним ударом, вибігли надвір, але через те, що все було спокійно, земля тільки ледь двигтіла, вони через холод скоро повернулися назад.
— Чому ж ми нічого не відчули? — здивувався Горюнов. — Чи не приснилося це старим? Ані ми, ані наші численні гості нічого не помітили.
— Стривайте! — вигукнув Ордин. — Чи не сталося це тоді, коли наша землянка вся двигтіла від тупоту жінок, які танцювали?
— Ну авжеж! У цей час легко було не помітити удар, очевидно не дуже сильний.
— Але який все-таки поновив сполучення священного озера з… — Ордин зам’явся.
— Із чим поновив?
— Я хотів сказати — з морем, але похопився, адже перше озеро стікало в море й висохло не тому, що цей зв’язок перервався, а тому, що дуже скоротився притік води з улоговини.
— Знаєте, це треба дослідити. Це дуже важливе питання, чому з’явилася вода. За оповідями онкілонів, вона стала підніматися з жерла.
— Якщо ми підемо туди й виявиться, що вода зникла, нас звинуватять у новій біді й жодним виправданням не повірять. Ні, краще зачекаємо й підемо разом із Амнундаком, — заявив Костяков.
І ще про один факт, який стався вночі, дізналися мандрівники. Полонений вампу зумів розв’язати мотузки й утекти, скориставшись тим, що воїн, який його стеріг, задрімав біля багаття.
Усі ці звістки принесла Аннуїр, яка перша повернулася з ранкового доїння оленів.
— Як же онкілони встигли дізнатися, що озеро повернулося, і навіть побачити, як піднімалася вода? — здивувався Ордин.
— Уночі було моління біля священного озера. Амнундак, шаман і всі воїни ходили туди. Принесли жертву — білого оленя, — й одразу ж вода почала виходити, — радісно сказала Аннуїр, очевидно, цілком вірячи в дієвість моління
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Санникова», після закриття браузера.