Читати книгу - "#Галябезголови"

Галя забула боятися. Галя згадала тоскні сірі дні у найманій квартирі у Василькові, біля зануреної у зневіру мами, яка ніяк не бажала бачити світло. Найдешевші курси перукарів, перші стрижки у найдешевшій васильківській перукарні, які Галя робила старими ножицями KASHO, що їх за 200 грн продала дівчині із жалості викладачка курсів. І Юлію Володимирівну Жадкіну, красиву і впевнену, яка одного дня з’явилася в убогій васильківській перукарні, бо дізналася, що тут за копійки продають масажні кушетки. Чекала на хазяїна перукарні, аби обговорити з ним угоду, спостерігала за Галею, яка терпляче і вдумливо стригла немолоду повну жінку, намагаючись новою зачіскою додати їй краси та забрати років.

— Чому ти витратила на цю стару так багато часу? — спитала тоді Галю пані Жадкіна.

— Бо в неї лишилася лише одна прикраса — її волосся, — відповіла Галя. — Я ж не мала права її зіпсувати.

Пані Жадкіна усміхнулася печально, зазирнула Галі в очі.

— Хочеш працювати у мене? — спитала.

За тиждень Галя із захопленням оглядала розкішний салон краси у серці Печерська. «Невже я працюватиму тут?» — ніяк не могла повірити. Думала: якби їй довірили знайти найкращий салон краси, вона би вказала на «Беллу». Пані Жадкіна створила тут ідеальні умови не тільки для клієнток, а й для персоналу. Галі подобалося навіть те, що увесь персонал «Белли» раз на півроку мав проходити медичний огляд, бо Юлія Володимирівна категорично вважала, що займатися красою клієнток можуть тільки стовідсотково здорові майстри. І хіба після того всього Галя може бути невдячною? Хіба може боятися у ту хвилину, коли пані Жадкіній самій потрібна допомога?!

Збудилася! Ось він, шанс віддячити Юлії Володимирівні за все: за роботу, за доброту, за чудову рожеву валізу, кінець кінцем. Визирнула з-за дерева, аби зрозуміти, як атакувати молодика у коричневій шкірянці, та побачила: з різних напрямків, але просто на неї біжать не тільки крадій, а й сама пані Жадкіна — на височенних підборах, у вовняній синій сукенці і шикарному білому жакеті від Dior. Певно, з вікна кабінету хазяйка побачила нагле пограбування і тепер мчала напереріз злодюзі.

Галя задихнулася (час діяти!), вискочила з-за дерева, з двома стаканчиками гарячої кави в руках, затупцювала на місці. У мізках паніка: а далі що? Наскочити на покидька? Збити його з ніг? Жбурнути в нього стаканчик з кавою чи просто кричати: «Козел, стояти! Стояти, я сказала!» Може, просто розкинути руки, намагаючись заступити йому шлях?

Між злодієм, пані Жадкіною і Галею лишалося не більше п’яти метрів, і ця відстань фатально скорочувалася, коли Галя розчепірила руки і так побігла назустріч. Молодик різко відскочив убік, вдарив дівчину кейсом, і Галя на всій своїй космічній швидкості налетіла на пані Жадкіну. Стаканчики з гарячою кавою вислизнули з рук, кава з них — ляпс на Dior, на синю сукенку, на руки пані Жадкіної, навіть на лице.

Пані Жадкіна заверещала, від болю аж присіла навпочіпки. Тримала перед собою облиті кавовим окропом руки, волала:

— О Господи! Господи! Ти обпекла мене! Ти обпекла мене!

…Галя не чула. Стояла каменем, не могла збагнути: як же так могло статися?! Як?! У вухах переконливо і голосно лунав траурний Шопен: «Смерть твоя прийшла, дівко. Смерть прийшла». Бачила тільки, як злодій з алюмінієвим кейсом пірнув у сквер, що навпроти «Белли», і зник. Утік, сволота!

Отак несподівано і ганебно закінчилося переслідування.

На місце надзвичайної події повибігали дівчата з «Белли»: хто з льодяним вологим рушником, хто зі склянкою води, хто з мобільним. Одні до Юльки («Юліє Володимирівно! Ви як? Давайте ми “швидку” викличемо!»), інші до красунчика, який уже оговтався: підвівся з землі — обличчя набрякле-почервоніле, — з відразою струшував багнюку з дорогого костюма, аби не показати страху і розгубленості. Та навіть юна адміністраторка Улянка помітила, як дивно зиркнув красунчик на обпечену пані Жадкіну.

— Не стій! — гукнула йому хазяйка «Белли». — Їдьмо!

Галя схаменулася, подалася до пані Жадкіної. Узяти би її за руки, благати. Та шкіра на хазяйчиних руках почервоніла, пішла пухирями. Галя товклася біля хазяйки, яка у вкритому коричневими плямами жакеті Dior уже сідала в «тойоту» красунчика.

— Юліє Володимирівно! Давайте зателефонуємо до поліції. Я запам’ятала грабіжника! Куртку його! Бейсболку!

— Ти вже сьогодні наробила справ! — зі злим роздратуванням відрізала пані Жадкіна, та Галя завелася, не здавалася.

— Вибачте, я так хотіла вам допомогти! Мені так шкода! Ви їдьте до лікарні, бо вам потрібна допомога, а я поки викличу поліцію! Ми знайдемо того покидька, Юліє Володимирівно!

Пані Жадкіна уп’ялася в Галю таким злим поглядом, що дівчина фізично відчула, як хазяйчині очі рвуть її на шмаття.

— Ти не наказуватимеш мені, Чорнобай! — прошипіла. — Чекай, поки повернуся! І тільки рипнися хоч комусь зателефонувати! Дуже пошкодуєш!

Уперше за п’ять років роботи в «Беллі» хазяйка назвала Галю на прізвище.

Минуло години зо дві з тих пір, як пані Жадкіна з красунчиком на «тойоті» здиміли у невідомому напрямку, Галя тремтячими руками робила укладку грубій молодиці, чий тато дослужився чи то до військового, чи то до поліцейського генерала, і все думала, чому так сильно її вразило не те, що її спроби допомагати людям такі недолугі, не поцуплений кейс, не обпечені Юльчині руки, а те, що хазяйка назвала її за прізвищем чоловіка — Чорнобай!

Косувала на колежанок: притихли, на Галю не дивилися, не перемовлялися. Спілкувалися тільки зі своїми клієнтками, та збоку то не виглядало як ідеальна атмосфера ідеального салону краси: у повітрі дзвеніло тривожне напруження. І варто було клієнткам покинути «Беллу», як дівчата враз збудилися, зібралися докупи: очі блищать!

— Так шкода Dior! — вигукнула Женька Лисиця. Із викликом глянула на Галю. — Нащо ти жакет Юльці попсувала, Галю?

— Що тобі неясно, Женю? — підключилася Олександра Петрівна. — Галя допомогла якійсь сволоті пограбувати нашу Юльку!

Галя вухам не повірила.

— Ви серйозно?

— Ти хоч перед нами дурепку не розігруй! — відповіла Олександра Петрівна. — Чи ти нас за дуреп тримаєш?! Якби ти Юльку не облила кавою, вона би того покидька точно наздогнала. Я у вікно все бачила.

Галя дивилася на колежанок, та бачила терези: на одній чаші вона — одна-єдина, на другій усі дівчата скупчилися. Он і адміністраторка