Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

***

— Ото вже ні! Дзуськи! — Настя туди-сюди міряла альтанку широкими кроками. — Ми не будемо сидіти, склавши руки! Час летить!

Яна з надією подивилася на подругу. Мама пішла в будинок, тому вони могли говорити цілком відверто. Настя закусила губу й сіла поруч з подругою:

— Янко, мені ось що спало на думку. Дивись… Ти взяла з дому гроші й пішла в магазин. По дорозі в магазин хтось твої гроші брав у руки?

— Та ні… З якого дива я їх комусь давала б?

— Правильно! А тепер згадуй дуже старанно. Ти зайшла в магазин, вибрала… Що ти там вибрала?

— Сумочку.

— Класна сумочка?

— Чиста шкіра. А застібка яка! Просто бомба!

Шкода… Та зараз це не важливо. І далі ти пішла куди?

Я к куди? До каси.

— Ось! — Настя змахнула рукою, немов збиралася вгатити кулаком по уявному столу. — Ось! А далі згадуй уважно! Дуже уважно! Що було потім?

— Потім… Потім… Касирка взяла гроші, а потім якось опустила руку вниз… Буквально на кілька секунд… А потім іще щось зробила… Там, під касою… Мені видно не було, що саме вона там робила.

— Ось! — Настя підняла вказівний палець. — Розумієш? Між домом і касиркою ніхто до грошей не торкався, правильно? А торкалася тільки касирка! Значить, якщо у тата були гроші справжні, то…

— Авжеж! Я в цьому не сумніваюся! — вигукнула Яна.

— То касирка запросто могла їх підмінити! — зробила висновок Настя.

— Тоді навіщо вона викликала охорону? — Яку взяли сумніви щодо Настиних міркувань.

— Щоб очі замилити й відвести від себе підозру, невже не зрозуміло? Підмінила одному… Другому… Третьому… А на четвертого викликала охорону, мовляв, дивіться, яка я пильна! І хто її після цього запідозрить?

— Ну… Ніхто, звичайно! — змушена була погодитися Яна.

— Ось! А я про що! Мені здається, що за цією касиркою треба уважно поспостерігати. Спокійненько… Без галасу… Але дуже пильно. Йдемо, начебто, погуляємо… Щоб мама твоя не хвилювалася.

Яна побігла додому. Незабаром вибігла вже переодягнена, зачесана і з сумочкою через плече.

Біля входу в торговий центр подружки розділилися. Настя непокоїлася, що коли раптом касирка впізнає Яну, а так воно, звісно, й буде, то Настя не зможе за нею нормально стежити. Так усе й сталося. Яна зайшла в торговий зал, підійшла до полиць з цукерками, що знаходилися поруч з потрібною касою, і там застигла. Дівчинка не могла відвести погляду від людини, через яку, по суті, її тато був затриманий. Касирка теж помітила Яну, краєм ока кілька разів на неї насторожено поглянула, а потім, не стримавшись, сказала неприязно:

— Ну? І що ти тут забула? Йди звідси!

— Де хочу, там і стою! — різко відповіла Яна. Іди звідси, фальшивомонетнице!

— Сама ти фальшивомонетниця! Підсунула мені фальшиві гроші, а потім ще й ґвалт учинила! Ти думаєш, я кругла дурепа? І не розумію нічого? — Яна, як кажуть, завелася з півоберта.

Настя готова була заприсягтися, що після Яниних слів у касирчиних очах зблиснув вогник страху. Вона тієї ж миті опустила ліву руку під робочу поверхню. Зі свого боку Яна не могла бачити, але Настя чітко бачила, як цією рукою касирка натиснула червону кнопку. Тут же до каси підбіг охоронець.

— Заберіть цю… — касирка тицьнула пальцем на Яну. — Вона заважає мені працювати. Стовбичить тут… Кричить… Божевільна!

Охоронець взяв Яну під руку й повів до виходу. Настя й далі ж уважно стежила за касиркою, вдаючи, що вивчає асортимент товарів, викладених на полицях. Черговий покупець підійшов до касирки, вона взяла в нього гроші й опустила нижче робочої поверхні. Настя зосередилася і пильно та уважно провела поглядом…

* * *

Старший лейтенант Бараболя нервово вистукував пальцями по столу. Ну і впертим ж ви явився цей Костенко! Хоч кіл йому на голові теши, а він знай своє торочить: ніяких фальшивих грошей у нього немає і ніколи не було! Старший лейтенант вже серйозно подумував привести у відділок ще й доньку цього Костенка, з якої, власне, все й почалося, але його зупиняло те, що дівчинка була неповнолітньою. А кому потрібен зайвий клопіт?

Костенко поглянув на тоненьку теку, що лежала перед його очима. Минав четвертий місяць відтоді, як у Горобинівці з’явилися фальшиві гроші. І за цей час їх виявляли не тільки в Горобинівці, але й на периферії, і навіть подекуди в столиці. Потроху — то в одному місці купюра, то в іншому, але вже четвертий місяць! Точніше, першу підробку виявили три місяці тому, а скільки вони ходили до того — невідомо. Стільки часу, а тека з матеріалами цієї найважливішої справи досі найтонша! А чому? Та тому, що в ній підшиті тільки протоколи вилучення фальшивих двохсотгривневих купюр. Далі справа не рухалася. I ось тільки з появою цього Костенка з’явилася хоч якась запіка: пачка грошей, про які говорила його донька. Але пачку не знайдено, і які в ній були гроші — справжні чи фальшиві — не встановлено. Та оскільки підозрюваний так затято від неї відхрещується, то треба думати, що воші фальшиві! Звісно, Костенко не збирався підставляти доньку, але сп’яну, мабуть, переплутав купюри й дав їй одну справжню, а одну фальшиву. І попався! Молодець, касирка! Проявила пильність.

Старший лейтенант набрав внутрішній номер: Костенка мені на допит!

Розділ 4

Про користь походів на базар

— Ти про що? — зупинився Льоха.

Миха квапливо роззирнувся. Біля автобусної зупинки сиділа бездомна дворняка, схожа на вівчарку. Досить велика і дуже брудна.

Миха усміхнувся:

— Он сидить собака, бачиш? Піди й погладь його.

— Ще чого! Щоб він мене гризнув? — Льоха здивовано глянув на друга.

— Отож! Ніхто просто так до чужого собаки не підійде, бо побоїться, що він може його вкусити.

— І що?

— Як що? Фом’юк на цьому собаці переносить фальшиві гроші! Зрозумів? Певніше за все, знизу, на нашийнику, прикріплена маленька коробочка. З хутра її не видно, а просто так туди ніхто не полізе. Сам же кажеш: а раптом гризне? І повідець он який короткий… Щоб не бігав далеко, а був увесь час поруч. Отак!

— Ну, Ватсоне! Ти геній! Я б у житті не здогадався! І що тепер?

— А звідки я знаю? Треба якось цю теорію перевірити.

— Може, Слісаренку подзвонити? Нехай приїдуть…

Миха усміхнувся:

— А якщо теорія хибна? Засміють… Треба якось самим… От тільки як?

У цей час двері під’їзду відчинилися, і на вулицю вийшли Фом’юк із собакою. Льоха облизав пересохлі губи.

— Елементарно,