Читати книгу - "Світ де мешкають казки , Аркадія моя "

Оглянувши книгу ще раз, він ловив себе на думці, що зможе віднайти в ній щось насправді неймовірне. Позвавши Шепса до себе, він влаштувався якомога зручніше, передчуваючи щось схоже, на почуття, яке буває перед відправленням в довгоочікувану подорож. Як би він міг тоді уявити, що те відчуття було не аби яким вірним.

Книги дуже тендітний об’єкт. Він добре запам’ятав і те, одне із правил його мами, що з книгами потрібно поводитися обережно і чемно.  Так він і перевернув першу сторінку. «Збірка казок», той же надпис що й на обкладинці. Він почав перегортати одну сторінку за іншою ловлячи по одному слову із кожної. Полюючи за картинками, він натрапляв на ілюстрації з зображеннями магічних істот. Феї, дракони і тролі були зображені в найрізноманітніших сценах. Як ось йому здалося ,що один з таких персонажів ожив, повернув голову і зазирнув своїми очима прямісінько в Сашині очі. Хлопчик хутко закрив книгу і відкину її в сторону, порушуючи тим самим правило про обережне поводження з книгами. Хто точно зрадів цьому так це пес Шепс. Тепер увага Саші належить тільки йому. Він уткнувся носом в його обличчя і почав облизувати лице хлопчика. Це на якусь мить відволікло Сашу від побаченого, але інтрига переборола страх і йому здалося доречним перевірити те, що він щойно бачив. Саша повернув книгу до своїх рук і сильніше притиснув в обіймах свого друга Шепса. Зупинившись на першій же картинці,  Саша допитливо роздивлявся її зміст. Нічого незвичного. Як раптом, яблуко із рук одного з персонажів впало на землю, луки зведені у височінь випустили свої стріли, а звірі з картинок розбігалися в різні сторони. Книга почала перетворюватися в справжній смерч, утворивши якийсь незвичний портал, який підняв в повітря всі речі в кімнаті. Вже через секунду Саша кружляв в повітрі і цей вітер відносив його в самісінький епіцентр смерчу…

Шеееееепс. На останок пролунало з уст хлопчина.

І в момент все стихло. Розкидані речі, ввімкнений світильник і порожня кімната. 

 

                                                                       ****

Це все не за планом. Все не  за планом.

Навкруги, одна тільки, непроглядна темінь і подих прохолодного вітру, та тільки і чується «Це все не за планом».  В повному не розумінні того що відбувається, Саша немов вріс, в те місце, на якому стояв. Намагаючись сфокусувати свій зір аби розгледіти навколишнє середовище хлопчик розширював свої очі і звужував. Цей трюк він проробив що найменше п’ять разів аж доки не вгледів силует чоловіка, який немов звір в клітці ходив по колу повторюючи раз за разом «Це все не запланом». Аж раптом він відчув вже знайому вологу пляму яка доторкнулася його руки.

Шепс. Сашко присів намагаючись руками зібрати силует пса до купи. – Де ми?

Спроби побачити хоча б щось в радіусі далі трьох метрів не увінчалися успіхом. Заспокоювало тільки те, що в цій доволі дивній ситуації хлопчик не залишився один. Аж раптом силует почав наближатися все ближче і ближче, він підійшов впритул до Сашиного обличчя і закричав

Це все не за планом!

В ту ж мить весь простір запалав. Небо горіло справжнім вогнем, звідти ж чувся гучний рев

Д…д.. дракони!

Саша впав де стояв, ноги не втримали хлопчика і ось він вже на землі.

Драаакони!!!

Невдала спроба втікати з місця подій, закінчилася нічим. Дракони були по всі сторони, вони зграями кружляли в небі видихаючи величезні клуби вогню. Це тривало близько хвилини аж раптом все стихло, залишивши по собі запах диму і запалені вогняні світильники. Перед хлопчем відкрився неймовірний краєвид. Місто не баченої краси простягалося на тисячі кілометрів вдалину. Від побаченого у Саші перехопило подих. Шепс стурбований цим бігав з місця на місце зрідка торкаючись лапами чи носом Сашиного тіла.

Дракони? Це все що тебе зараз турбує? Обізвався силует до хлопчика… - Подумаєш, дракони.

Саша хотів було відповісти але його голос кудись зник. Він відрив рота і жодного звуку не вилетіло звідти, хлопчик озирнувся ніби намагаючись знайти місце куди сховався його дар мовлення.

Дракони … дракони. А ти б не хотів запитати що ти тут робиш?

Це питання здалося настільки логічним, що Саша одразу згадав як говорити сподіваючись дізнатися відповідь.

Так справді, що я тут роблю, Сееер. Я зовсім не сер. Так точно, а хто ви.. сер? Я диво. Звичайнісіньке диво. Але коли я в цьому… амплуа. Силует покрутився навколо осі розглядаючи себе і продовжив - всі звуть мене просто - Дивак. Тож сер Дивак, що я тут роблю? Що я тут роблю, що я тут роблю… а я не знаю, що ти тут робиш.

Настала тиша. Обидва стояли і дивилися один на одного, то і діло кліпаючи повними не розуміння очима. Варто зазначити, що силует виглядав як звичайнісінький юнак років сімнадцяти, гарної статури і з приємним обличчям.

То що ж нам робити з тобою? Запитав в хлопця Дивак не сподіваючись ні на яку виразну відповідь. Можливо ви змогли б повернути мене додому? О, ні це не можливо.

Серце Саші забилося частіше.

Тебе зможе повернути тільки той, хто привів тебе сюди. А хіба це не ви? О ні, не я. Моя місія була зовсім в іншому, але ось ти тут… І що нам тепер робити? Потрібно розгадати загадку. Зрозуміти чому ти тут. Завершити справи які привели тебе сюди, віднайти того хто це влаштував і відправити тебе додому. Звучить не просто. Не просто? О, ні, звучить просто не можливо. То ж пропоную нам піти щось перекусити. Ти голодний? Не голодний! Голосно викрикнув Саша. – вибачте сер, я не хотів вас образити, але ж… Ні яких але, якщо вже ми тут застряли, пропоную не мучити себе голодом. То ж… ідемо їсти.

Плану кращого в Сашка  не було, то ж він був радий і тому що в нього є компаньйон який, як здавалося, знає хлопця і знає місцевість. Він взяв Шепса за його ошийник і всі троє відправились у путь.