Читати книгу - "Як керувати рабами"

за нашу перемогу, та для своєї вигоди. Усе це, звичайно, ніщо, як порівнювати з тими величезними трофеями, що їх здобували у своїх переможних походах такі полководці, як Юлій Цезар. Вважають, що в Галлії він захопив мільйон рабів. Або, скажімо, усім відоме масове поневолення після взяття Єрусалима, коли, здавалося, майже весь єврейський народ потрапив у рабство, чи в Дакії, коли великий Траян підкорив войовничі племена. Ні, наші здобутки були дріб’язковими порівняно з цим.

Після того як раб зробився рабом (неважливо, у який спосіб) і з’явилася потреба його продати, він рано чи пізно опиниться в одного зі згаданих уже работорговців. Виставлені на продаж раби, як правило, стоять на узвишші, щоб потенційні покупці могли добре їх роздивитись. У тих, хто потрапив на ринок нещодавно, ноги побілені крейдою. Іншу інформацію, як-то місце народження, особистісні характеристики, покупець може прочитати на табличці, що висить у раба на шиї.

Продаж рабів регулюється відповідними розділами едикту курульних едилів.[10] Його метою є забезпечити покупцеві можливість дізнатися про раба все необхідне: про будь-які його хвороби чи недоліки, чи не був він утікачем або волоцюгою, чи не присуджено йому відшкодувати збитки своєму колишньому господареві. Ті, хто продає рабів, мають установити походження кожного раба, якого виставляють на продаж. На це слід звернути особливу увагу, оскільки походження невільника часто визначає, чи може він бути добрим рабом: одні племена мають набагато кращу репутацію, ніж інші. Не варто, наприклад, намагатися виховати особистого слугу з норовливого маленького британця, адже всі вони, як відомо, мають украй погані манери та назавжди залишаються відлюдькуватими. Зате з єгипетських хлопчиків виходять чудові домашні улюбленці.

Думки щодо того, раби якого походження найкращі, досить суттєво різняться. Та всі вони сходяться на одному: негоже тримати за рабів римських громадян. А таке інколи трапляється — наприклад, якщо хтось не може вибратися з боргів. Цих бідолах треба продавати за кордон, щоб вони не бентежили своїх господарів, які будуть змушені доручати тяжку роботу тим, хто колись належав до найвищої та найшляхетнішої людської раси. Це ж неправильно, коли той, хто народився вільним римлянином, мусить доживати свої дні рабом. Навіть германські варвари відмовляються використовувати подібним чином своїх одноплеменців. Ви, напевно, здивуєтесь, але представники цієї похмурої раси — фанатичні гравці, і то до такої міри, що здатні ризикнути всім, разом із власною свободою, тільки б іще раз кинути кості. Якщо вони програють, їх там-таки заковують у кайдани. Вони стверджують, ніби роблять так через те, що на карту поставлено їхню честь, а на мій погляд, це звичайна твердолобість. Але переможець завжди продає поневоленого співвітчизника за кордон, аби не бачити, як невдаха працює десь поблизу, й не відчувати постійного сорому через свою причетність до такого падіння.

Видатний мислитель Сенека вважав, що найкраще мати власноруч вирощених рабів, оскільки вони не знають іншого життя і через те менше, так би мовити, «битимуть копитом». Близький друг Цицерона Аттик[11] був настільки завбачливим, що тримав за хатню челядь лише доморощених рабів. На його думку, народжені в домогосподарстві раби з більшою імовірністю залишаться відданими своєму господареві, вважаючи його майже рідним батьком, і не відчуватимуть образи на нього за своє поневолення. Проблема тут лише в тому, як ми побачимо далі, що розведення рабів є справою досить дорогою і забирає багато часу.

У всякому разі, багато хто стверджує, що новий раб подібний до вологої глини, з якої можна виліпити те, що побажає господар. Нових рабів можна швидко навчити виконувати певні завдання потрібним чином — як цуценят, а не вирощувати їх багато років, аби досягнути тієї самої мети. Щойно поневолених варварів, ясна річ, треба «об’їздити», зламати їхній спротив. І якщо ви купуєте такого раба, слід пам’ятати, що йому знадобиться час, аби звикнути до нового, значно нижчого становища в суспільстві. У перші дні необхідно виявити до нього м’якість, поблажливість і навіть певну симпатію. Адже як не співчувати тому, хто щосили намагається втримати жалюгідні залишки свого колишнього статусу і зовсім не прагне виконувати всілякі неприємні завдання, що їх ми йому доручаємо? Не карайте його надто жорстоко, якщо він іще не прийшов до тями після транспортування й ув’язнення, погано почувається та не встигає пішки за вашим конем. Або якщо він іще не звик бути цілий день на ногах, чекаючи наказів господаря, і весь час засинає. Так само не варто чекати від рабів, які вже служили комусь, що вони швидко і безболісно адаптуються до своїх нових ролей. Якщо раніше вони мали легші умови в Римі, з усіма святами та не дуже втомливою домашньою працею, то життя в селі видасться їм занадто важким.

Варто попередити ще й про таке: не купуйте надто багато рабів, що походять із одного середовища чи мають спільну національність. На перший погляд здається вигідним мати робітників, що схильні до співпраці й легко знаходять порозуміння, адже розмовляють однією мовою, та пізніше це може створити дуже великі проблеми. У кращому разі вони підбиватимуть одне одного перепочити, посидіти й побалакати, поцупити що-небудь, а в найгіршому — почнуть вам перечити й опиратися, змовлятимуться про втечу чи навіть про ваше вбивство. Буде набагато ліпше, якщо раби належатимуть до різних національностей. Тоді вони не зможуть вільно спілкуватися між собою. Це не тільки завадить їм змовлятися й уникати роботи, але й примусить вивчити хоча б основи латини. Тоді вам буде легше віддавати їм накази, а ще ви чутимете їхні розмови й будете розуміти, про що вони пліткують.

Виявляйте велику обережність, коли купуєте рабів, захоплених під час піратських набігів. Якось я помилково придбав одного такого (торговець набрехав мені про те, звідки його добув), а що раб трохи знав латину, то почав уперто доводити мені, що насправді є вільнонародженим. Заявив, ніби він із міста Мотона, що на узбережжі Адріатичного моря. Одного чудового дня до міста прибула шерега кораблів — начебто торговців зі сходу. Вони згодилися купити вино за тією ціною, яку загадали містяни, і навіть продали їм якісь спеції. Наступного дня до міста потяглися мешканці околиць, почувши, що там є можливість поторгувати й купити екзотичні дрібнички зі Сходу. У результаті набережна заповнилась чоловіками й жінками, котрі намагалися продати прибульцям вино й виміняти в них якісь товари. Та коли вино везли до гавані, пірати — а це насправді були вони — раптово похапали людей, скільки встигли, і силоміць забрали їх на свої кораблі. Відпливаючи, вони залишили місто майже