Читати книгу - "Потойбічний капець, Дар'я Новицька"

Одна з книжкових шаф різко рушила в бік друзів, відштовхуючи стільці й меблі. Усі похапцем відскочили, ледь не збивши одне одного з ніг. І хоча, інтуїтивно вони намагалися розгледіти можливі мотузки, прив'язані десь за краї, усе здавалося цілком реалістичним.

— Може, перепросимо, що торкнулися чужої власності? — запропонувала Олена, ховаючись за спиною Ромчика. — Ну, знаєте, як у фільмах: просиш вибачення, і все припиняється.

— Це не фільм, Олено! — відрізала Катя, намагаючись зберігати контроль над ситуацією.

Світло почало блимати все частіше, будинок затремтів від наближення могутньої потойбічної енергії. За дверима знову пролунав стукіт, цього разу сильніший. Хтось пробирався всередину житла, бажаючи повернути втрачене.

— Ну все, він іде! — вигукнув Сергій, притискаючи руку до грудей.

— Є тільки один спосіб це виправити. Ви повинні закрити портали, які відкрили своєю дурістю. Для цього треба знайти три ключові артефакти, — заговорив привид таємничим голосом.

— Артефакти? — перепитав Артем. — Ти ж не маєш на увазі той безлад у шафах?

— Безлад… — роздратовано відповів власник маєтку. — Ви тут точно в гостях, а не в музеї «Тупих кліше»?

Катя нервово засміялася, але коли знову почулося гучне хрипіння за дверима, замовкла.

— Часу майже немає! Починайте з читацької зали. Там є старий годинник. Маятник — перший артефакт, — встиг повідомити привид власника й, ніби пручаючись від лихої енергії, яка тягнула його в інший світ, зник з очей.

Артем поклав чарівну книгу у те саме коло, яке намалював на підлозі, сподіваючись, що воно не дозволить духам пройти крізь нього.

— Гаразд, годинник! — роззирнувся довкола й усміхнувся: — Пошук артефактів… Це не найгірше, що я робив уночі на Гелловін.

Хлопець усвідомлював, що любов до ризику та азарту, колись би призвела до небезпечної ситуації, але не міг зрозуміти, чому йому настільки подобалося те, що зараз відбувалося. Чому хотілося оглянути весь будинок і знайти ще більше чогось загадкового? Він, попри побоювання від появи привида, яке закрадалося в душі, не бажав утекти звідси скоріше, як його друзі.

Артем побіг уперед, усі рушили слідом за ним, намагаючись оминати рухомі меблі, які продовжували скрипіти й загрозливо хитатися. Страх витав довкола, але також було присутнє легке відчуття абсурду — вони стали частиною фільму жахів, у якому хотіли взяти участь, але тепер це було справжнім випробуванням.