Читати книгу - "Місія: Приховати кохання , anetaboychuk"

Раптом усвідомивши, що я досі стою в їдальні та всі голови обернені до нас очікуючи що буде далі, я заспокоюють рахуючи до десяти, на сподіваючись на хоч якусь совість в Ростислава, думаю що він зараз просто розвернеться та піде.

-Яка ж ти дурна, Вероніка.-вивикнув Ростислав. 

Кілька секунд тиші, переварювання його слів в голові, та розуміння. Він баран.

-Серйозно? Це я влаштовую сцени перед всім універом?

-Ти втручаєшся не в свою справу, тому я ще раз кажу ти дурна.-його погляд гострішає 

-Не твоє діло куди мені влазити. Тобі ясно?-відрізала я.-Не збираюсь тобі щось пояснювати, просто вирішуй свій конфлікт не в приміщенні універу. 

-Ти його захищаєш бо спиш з ним так?-хмикнув Ростислав, впершись поглядом.

Від чого студени які почуги це голосно завили. Сам виноватець подій Ілля, злиняв як вияснилось пізніше.

-А тобі тільки це цікаво? Хто з ким спить? -процілила крізь зуби.

-Ні.-посміхнувся кутиком Коваленко, та блиснув хитрими очима. -Я ж не ти і не втручаюсь в життя людей чи брата.

Оуу, гаразд він вміє боляче вдарити.

Я відчувала як від злості та обурення всередині все палає слова вже не виражатимуть те, що треба, і тому зробила крок вперед. Емоції мною домінували і різко піднявши руку я дала йому ляпас. Гучний такий, мушу визнати.

-Свої конфлікти вирішуй поза університетом. І не втручайся в моє життя, - сказала гостро, перш ніж повернулася і вийшла з дверей їдальні.

Я бачила обличчя студентів які ще не вийшли з стану шоку. Для мене Коваленко, сусід, друг брата, та син друзів батьків бла бла бла, але в першу чергу просто людина, яка дратує, і це виробилось ще з дитинства. В універі, він доволі відомий і я знаю це давно. Він користується популярністю серед дівчат, та є учасником футбольних ігор. Про його запальний характер, багато хто говорить.  А тут я втрутилась в його суперечку, та вдарила. Ну що ж наробила проблем,  тепіречки можна йти на пари. А після з'ясувати, що там зав'язалось між хлопцями 

Вітка наздоганяє мене, перед дверима в кабінет.

Недочекпвшись питань я завелась:-Знаєш а він завжди підстерігає мене, Віт. Ще з дитинства він мучить мене своїми провокаціями. І тепер цей ідіот дружить з моїм братом, тому ми постійно зустрічаємося! Та гаразд дружить нехай дружить, але він погано впливає на нього.-томно видихаю.-І при кожній можливості він нагадує мені що я занадто опікуюсь Максом. Він завжди знаходить спосіб вколоти мені. Це було з року в рік, кожне свято в колі Коваленко закінчувалось для мене печально через його дурін тупі приколи та жарти. Задволочя ми вже переросли цей вік, дорослі люди. І знаєш все ідйно було нормально, ми спілкувались по мінімуму, а його підколи я просто ігнорила. -кинула погляд на Віту, яка зосередженотмене слухала. -Сьогодні, коли він накинувся на Демещука, мені дах зірвало, бо це занадто. Вони побються а винна буду я. 

-Ти що?! Ти його тому вдарила?

-Ні це через брата.-крутьнула головою -Та він на це заслужив! Його провокації вже дістали. Ти ж бачила, як він мене виводив.

-Ай незнаю, я Нікусь, між вами іскри горять коли ви так зчіпляєтесь. Мені здається вже всі в універі звикли до вашої шаленої парочки.

-Ти що?-вирячила я очі. -Яка пара?Він мене бісить.

Різко підскочивши до перил, я крикнула на весь голос."-Ковальов Ростислав мене бісить"

-Так харе.-видихнула Вітка, та силою відліпила мене від перил. -Ти хочеш набратись, на хфатанути прогулів через цього козла? Правильно не хочеш. Тому взяла себе в руки і пішла на пару. Давай, потім підемо на кавусю, вона підніме тобі настрій я обіцяю.

Попрошу поставити зірочку на історію 

Якщо чекаєте продовження

❤️