Читати книгу - "Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я обводив пальцем навкруг її сосок, а вона ліниво розводила ноги й глибоко дихала. Тоді я почав піднімати її спідничку.
— Ох, як добре! Так гарно повіває, — простогнала Беверлі.
Та коли я поліз рукою вище, вона знову зупинила мене.
— Не треба. Мені там болить. Ти мені, мабуть, щось там порозривав. — Вона розсміялася і припала обличчям до мого рамена.
— Мені дуже прикро.
— А мені ні! Я була дуже задоволена. Але ми мусимо почекати кілька днів, поки мені усе загоїться.
— Добре, перетерпимо. А тоді знов рознесу тебе.
— А я цього тільки й чекаю!
Ми ще посиділи годинку й пішли спати.
Беверлі прийшла до мене в суботу. Надворі лив дощ, — та він хоч трохи прохолодив повітря, і можна було нормально дихати й рухатися. Беверлі вбігла в мою кімнатку з накинутим на голову дощовиком. Я зняв з неї той дощовик, обтрусив на коридорі й повісив на цвяшок. Вона кинулася до мене й почала обціловувати моє лице. Я гладив її плечі, а відтак спустив руки нижче й долонями охопив її сідниці.
— Ти любиш мій задок, правда? — прошепотіла Беверлі.
— Так! Дуже! Він доводить мене до шалу.
— І тобі не соромно?!
— Соромно. А ще більше дивно.
— Чому дивно?
— Бо я досі любив інакших дівчат.
— Яких?
— Подібних до моєї мами.
— А як твоя мама виглядає?
— Чи ти знаєш Шері?
— Знаю.
— Вона дуже подібна до моєї мами.
— І тому ти «закохався» в неї?
— Мабуть.
— А чи мій задок не завеликий?
— Завеликий, але саме настільки, як я люблю! Сенсуальний.
— Сексуальний! — поправила Беверлі, щасливо сміючись.
— Правда. Не можу перечити.
— Попробуй тільки! — погрозила жартома.
— Правди не можна заперечувати.
— Колись покохаєш мене з того боку, добре?
— А чому колись?
— Бо я ще не зовсім одужала. Це був мій перший раз, а ти не був дуже делікатний…
— Вибач.
— Але я хотіла бути сьогодні з тобою. Можеш робити зі мною, що хочеш, тільки не брати.
Я приклякнув перед нею, гладив її стопи й литки, піднімав суконку вище й вище і гладив стегна. Тоді сягнув ще вище й пестив її сідниці, запихаючи руку глибоко між них. З трудом підтягнув її тісну суконку під пахви й обводив язиком кругом сосок. Вона враз стягнула через голову суконку, впала на ліжко й широко розкинула ноги. Її клітор був свіжий і рожевий, — виставав, пробуджений, вгору. Я приліг їй у ногах і стискав губами вібруючий клітор. Беверлі корчилася, кричала, сміялася оргастично, знову корчилася, знову кричала, знову й знову.
Нарешті її тіло обм'якло, вона відхилила мою голову, зсунулася вниз до мене і припала губами до мого рота, наче намагалася виссати з нього свої соки. Та скоро вона принишкла й заснула на моїх грудях. Ми пробудилися на другий день досить пізно. Глянувши на годинник, я вистрибнув із ліжка й почав поспіхом одягатися.
— Чому ти так квапишся? Сьогодні ж неділя.
— Саме тому. Неділями приходить найбільше людей на полуденок. Негайно мушу бігти на працю.
— А я ще трохи полінюхую в тебе.
— Добре. Лінюхуй, скільки хочеш, — я нахилився й поцілував її в уста.
Вона закинула мені на шию руки.
— Вчора було дуже гарно. Я ніколи не мала стільки оргазмів підряд. Це чудове почуття, яке розходиться по цілому тілі. Дякую.
— Завжди готовий послужити! — сказав я, усміхаючись, і вибіг з кімнати.
Я не бачив Беверлі цілий тиждень. Шукав її у парку, кожного вечора крутився біля дівочого гуртожитку, але ніде не зустрічав. Врешті одного вечора вона влетіла до моєї кімнати, кинулася до мене й повисла мені на шиї, обтискаючи мій стан ногами.
— Ох, як добре бути з тобою! Я так тужила за твоїми пестощами, — говорила, цілуючи мене, її слова переходили в оргастичний стогін.
— А де ти була? — спитав я, коли її тіло відпружилося трохи. — Я всюди шукав тебе.
— У товаришки. Вона приїхала автом у неділю пополудні і взяла мене до Нью-Йорка. Я не мала можливосте попередити тебе. А хотіла трохи вирватися з цієї діри.
— І задоволена поїздкою?
— Так. Дуже задоволена. Нью-Йорк надзвичайне місто. Але вечорами я ввесь час думала про тебе. Хотіла, щоб ти мене… — вона доказала мені на вухо й розсміялася.
— Я мав точно такі самі візії ночами.
— Справді? Значить, ми маємо однакові бажання, тому й можемо бути такі відверті одне з одним.
— Ти маєш на думці: такі безстидні…
Вона розсміялася:
— Це також вимагає близькости душ.
— Дуже своєрідної, — додав я іронічним тоном.
— То зробиш мені так?
— Роздягайся!
Вона стягнула з себе тоненьку блузочку і зсунула під ноги спідничку. Я любувався нею й, одночасно, нервово роздягався. Беверлі обернулася до мене спиною, стала колінами на ліжко й оперлася ліктями об подушку. Коли я глянув на її широкі форми, на мене напав справжній шал. Вхопивши долонями її сідниці, я широко розтулив їх і прошив її з усією силою відчувань.
— Ох, добре, добре!
Я проникав у неї все швидше і швидше, — аж вона розплакалася, її коліна тремтіли й розслаблялися, а тіло розпласталося на ліжку. Я ще лежав на ній, обціловував їй плечі та гладив волосся.
— Цим разом було найкраще, — промовила вона, витираючи сльози.
— Я теж сьогодні був у найбільшому піднесенні.
— То через мій сексуальний задок, — сказала Беверлі й розсміялася.
— Це напевно…
Вона перевернулася на спину і втиснула мою голову собі між груди.
— Я хочу цілу ніч бути з тобою.
— Добре.
— Пізніше попробуємо ще таке… — знов шепнула мені на вухо.
— Добре.
— Зможеш?
— Зможу, — відповів я.
— Я така щаслива!
Вона обхопила мене руками й відразу заснула.
Те літо було надзвичайно спекотне. Жара тривала вже третій тиждень і пропікала навіть грубезні мури нашого будинку. В таку спеку важко було рухатися, не те що кохатися. Тому ми вирішили щовечора приймати разом холодний душ. Оскільки у хлоп'ячому гуртожитку, крім мене, не було нікого, — тож ризик, що нас хтось застукає в хлоп'ячій купальні, був невеликий.
Я любив намилювати їй рамена, руки, груди й ноги. Тоді її пухкеньке тіло ставало ще ніжніше. А вона виглядала, наче вкрита білими квітами. Найчастіше я гладив намиленою рукою її стать. Беверлі в такі хвилини доходила до оргастичного екстазу, видавала глибокі стогони, а її очі робилися великі й дуже гарні. В такі хвилини я міг закохатися в неї.
На жаль, літо минуло дуже скоро. Ми сиділи на нашій лавочці між деревами із сумними обличчями. Сьогодні почали з'їздитися учні,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук», після закриття браузера.