Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Команда експертів компанії зробила оцінку будинку Марата з точки зору можливостей реконструкції її потенціалу. Був готовий проект. Для його підтвердження сьогодні на одинадцяту годину вечора призначено зустріч із господарем. Як він пояснив, точніше поставив перед фактом, зважаючи на зайнятість у найближчому майбутньому тільки цей час може нам виділити. А ми що? Господар - пан.

            Зараз переді мною стояла дилема. Одвічно жіноча. У моєму випадку поглиблена відсутністю потрібного для поставленого завдання смаку. Що вдягнути? Ні, я, звісно, не була повним профаном у виборі одягу, але дотриматися необхідної саме сьогодні межі між сексуальністю і скромністю не уявляла, як. Промаявшись години дві і так не придумавши нічого вартого уваги, я наводила красу перед дзеркалом, у якому відображався екран працюючого телевізора. Коли я вдома він завжди був увімкнений. Найчастіше там крутилася реклама, але мені було все одно. Основна функція плазми - створювати шум. Ненавиджу тишу. Машинально вловила в трансльованому фільмі "П'ятдесят відтінків сірого" вбрання головної героїні. Сукня винного відтінку з блискавкою на спині. Згадала про наявність подібного в гардеробі сестри. Примірка показала ідеальний варіант. Фігура скромно підкреслена. Синій колір красиво відтіняє очі. Блискавка ззаду... Без коментарів. Туфлі на шпильці останній штрих, і я повністю готова до спокушання фортеці на ім'я Марат. Величезна подяка костюмерам еротичного фільму за наводку.

            На початку дванадцятої ми з керівником, насилу припаркувавши машину, зависли перед входом у найдорожчий клуб міста. Місто, до речі, мільйонник і епітет "дорогий" використано максимально за призначенням. Клуб, звісно ж, належав Марату. А ми спізнювалися вже на п'ятнадцять хвилин.

Нас обох збентежила черга перед входом. Мене, бо подібні заклади відвідувала лише кілька разів, і то далеко не такі, а Сергія наявність гаряче коханої дружини, яка чекала вдома. 

Переступивши через себе і нахабно проігнорувавши довгу чергу охочих потрапити всередину людей, я підійшла до двометрового лисого охоронця на вході.  

- Ми до Марата Хасановича!  Компанія "Олімп". Нам призначено, - видала як на духу.

Лисий, на диво, поглядом мене не сканував. Підніс до вуха телефон і по справі виклав суть. Спокійно вислухавши відповідь, кивнув чоловікові, що стояв поруч:

- Проводи.

Я, як виявилося, не була готова зануритися в атмосферу всього цього. Не скажу, що я забита дівчинка з лімітом позитивних вчинків, які завзято відкладалися в карму, але... те, що відбувається навколо, мене вразило. Вільна від забобонів молодь зомбовано рухалася в такт музики, що звучала. Напівголі дівчата гоу гоу вражали уяву. Біля бару ефектно літали палаючі пляшки. Атмосфера затягувала приєднається до загальних веселощів.

Супровідник м'яко підштовхує мене в бік сходів на другий поверх. Запізно схаменувшись, обертаюся, щоб констатувати факт відсутності свого керівника. Поки міркую, як правильніше відреагувати, мене м'яко, але водночас наполегливо заштовхують у кімнату, яка відчинилася.

Усередині приглушено звучить музика. Дівчина топлес якраз робить гарний піруєт вниз головою на пілоні з ногами, що повільно розсуваються. Гарно! У кімнаті кілька чоловіків. Але погляд чіпляє саме Марата, який вальяжно розвалився на шкіряному дивані. Руки розкинуті по спинці. Ноги розслаблено розсунуті. Погляд сірих очей сфокусований на мені. Розв'язно. Брудно. Вибухонебезпечно. Його досконала зовнішність, розв'язна поза, навколишня атмосфера розпусти вводить мене в чуттєвий ступор. Я насилу ковтаю слину. Його явна зацікавленість мною виставлена на показ. Не залишаючи жодного шансу на сумніви.

- Добрий вечір? - хриплю я.

 Куточок спокусливих губ повільно рухається вгору. Марат прекрасно розуміє, як діє на мене. І продовжує тиснути.

- Ава! - моє ім'я чарівно обплітає хрипота в голосі.

Горю! Не знаю, не бачу, але, таке враження, що в прямому сенсі цього слова. Між ніг так точно засів епіцентр пожежі.

- Ти запізнилася. Мене розчаровують не пунктуальні люди, - його слова протверезили і, що дивно, розлютили мене.

- Марат Хасанович, ви заради благоустрою свого майбутнього будинку виділили б місце для паркування для скромних представників обслуговуючого персоналу у вигляді нижчої для Вашої Вищості раси хомо сапієнс. Розчаровуватися зайвий раз не доведеться.

Мою промову оцінили всі. Навіть я злегка очманіла. А у героя монологу вмить змінився вираз очей.

- Смілива? - цікавиться цілком серйозно, - А так? - ледачий кивок голови в бік виходу.

Усі присутні піднімаються і залишають кімнату. Навіть стриптизерка поспішно зникла. Ось це дресирування! Марат, відштовхнувшись від спинки дивана, опустив лікті на коліна, розслаблено розташувавши свою ідеальну голову на сплетених руках. Погляд від мене не відводить. Те, як він дивиться, збиває з мене всю недавню пиху. Не скажу, що загрозливо чи застережливо, але мудрувати бажання зникає геть. Домігшись бажаного результату, вже мені киває на крісло ліворуч від себе. Слухняно сідаю, скромно перехрестивши щиколотки. Марат мовчки спостерігає. Чіпко, немов хижак. Не вперше спадає на думку таке порівняння, але саме зараз у напівтемряві й наодинці це відчувається особливо гостро. Нерви напружені до межі.

- Мені слід вас боятися? - храбрюся я.

- Це тобі вирішувати! - поблажлива посмішка розтягує губи.