Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

— Навіщо ви притягли стільки продуктів? — сварить нас Людка. — У мене вже все приготоване. Мама вчора накрутила голубців, бабця дала домашньої ковбаси, а ви магазинну привезли.

— І делікатеси? — Аня підіймає в руках баночку ікри й оливок. — Будемо святкувати від душі. Стипендію отримуємо, не пропадемо, — заявляє гордо, хоча в неї досить заможні батьки і хвилюватись через гроші не доводиться. З Анею ми дружимо ще зі школи, вступили в різні університети, але дружбі це не завадило.

— І шампанське, — Люда продовжує досліджувати пакети.

— Головний інгредієнт сьогоднішнього свята, — нарізаю ковбасу, заодно куштуючи.

— Я вам зараз покажу головний інгредієнт, — підводиться й відкриває шафу. — Ось! — дістає звідти пляшку якогось невідомого напою. — Домашня вишнева наливка, тато робить. Пропажі не помітить, бо у погребі ще з минулого року стоять запаси.

— Нічого собі, — Аня уважно роздивляється пляшку без розпізнавальних знаків. — Ти хочеш, щоб ми полягали й до клубу не дійшли?

— Ні, вона смачна, але головне не перебрати.

— Легко сказати, нереально виконати, — Аня відкручує пляшку й нюхає її вміст. — Я, напевно, утримаюсь, щоб додому не довелось везти тіло. А що Макар? Приїде? — дивиться на мене.

— Обіцяв. І хлопці з ним збиралися.

— Хто б міг подумати, що моя подруга так закохається, — підколює мене з усмішкою.

— Між нами, дівчатками, я дійсно закохана, — зізнаюсь у своїх почуттях. — Навіть уявити не могла, що мені сподобається такий хлопець.

— Який? Ти бачила, як на нього дівчата дивляться? — суворо запитує Люда. — Він справді класний. Не подумайте, що я запала на Макара, але ваші стосунки виглядають ідеальними. Ви наче створені одне для одного. Куди не піди, він постійно кружляє поряд, оберігаючи тебе.

— Хоч би тобі не довелось академку брати, — продовжує підколювати Аня.

— Не верзи дурниць. А чому ми говоримо про мене? Може про Захара згадаємо? — уважно стежу за реакцією Люди.

— Я в погріб за огірками, — під сміх Ані швидко вилітає з кухні.

— Подобається він їй, — сідає навпроти мене й починає різати сир.

— Так, але чомусь не взаємно. Він милий з нею, залюбки спілкується й завжди радий бачити, але ходить за Златою, яка не звертає на нього ані найменшої уваги, — образливо за подругу, яка набагато щиріша за Злату.

— І я розумію його, — зітхає Аня, яка теж має давнє нерозділене кохання. Їй подобається наш однокласник, який вступив до того ж університету, що і Аня. Для неї кожна його поява наче сіль на рану.

— Дівчата, дивіться, хто нарешті з’явився! — заходить Люда, а за нею Мар’яна.

— Привіт, — обіймає нас по черзі.

— Час святкувати, — весело оголошує Люда, а Мар’яна ставить на стіл пляшку шампанського.

— Ну, з таким арсеналом, нам терміново потрібна допомога хлопців. Алю, дзвони! — подає чудову ідею Аня. — Буде свято, як годиться!