Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс 

Ранкова пробіжка — це саме те, що потрібно мені сонячного недільного ранку. Спорт допомагає відволіктись від власних проблем. 

Я одягнув сірі спортивні штани, білу футболку і зав’язав на голові червону бандану, щоб волосся не заважало мені під час пробіжки. 

Сонце лише вийшло, а це означало, що всі ще сплять і я можу тихо вийти з будинку. Та як тільки я покинув власну кімнату, то зустрівся в коридорі з Мією. На сестричці був яскравий рожевий костюм, який складався з топа і велосипедок. Її довге волосся було зібране в високий тугий хвіст. Вона врізалась в мене і ледь не впала. Я обережно підтримав її за талію. 

Здається, не я один вирішив зайнятись спортом зранку. Мія випросталась і відійшла назад. 

— Чому ти так рано прокинувся? — запитала вона.

Я сперся на двері й склав руки на грудях.

— В мене до тебе те саме запитання. 

— Я перша запитала,— хитро промовила Мія, ледь стримуючи посмішку.

І чому ця дівчинка така вперта? Я похитав головою і вказав Мії на себе.

— Ти справді не здогадуєшся куди я зібрався в цьому? 

— Тихіше, а то розбудиш батьків. — Мія пригрозила мені пальцем і ми попрямували на перший поверх. 

— Думаю, що тобі краще буде бігти зі мною. 

— І чому ти так вирішив? — вона запитально глянула на мене і на її щоці з’явилась доволі мила ямочка. 

— Бо я впевнений, що ти не знаєш дороги. Поблизу є парк, де я часто бігаю. Це найкраще місце.
Спочатку вона завагалась, але потім все ж схвально кивнула. Ми зачинили за собою двері й попрямували вниз вулицею. 

Мія виявилась доволі швидкою. Вона весь цей час намагалась випередити мене. Проте, я займаюсь спортом з дитинства і в неї немає жодних шансів перемогти мене в нашому «уявному» марафоні. 
Ми зупинились біля воріт, які вели на вихід з парку. Тут було безлюдно. 

Мія важко видихнула і сіла на траву.

— Не боїшся забруднити свій одяг? — запитав я в неї. 

Я декілька разів бігав разом з Сабріною та Асею. Коли Ася пролила на свій топ трішки напою, то сказала, що повертається додому, бо не хоче, щоб хтось бачив її в такому вигляді. Це була маленька й ледь помітна пляма, але вона влаштувала цілу істерику. Мія ж не була схожа на інших дівчат.

— А ти боїшся? — з викликом запитала вона і простягнула мені руку.

Я з радістю прийняв її пропозицію, але моя люба сестричка не врахувала те, що я важу набагато більше ніж вона і потягнула мене занадто сильно. Мія опинилась затиснутою між мною і землею. В останній момент я встиг випростати руки, щоб не нашкодити їй. 

— Що ти приховуєш, сестричко?  

Я провів рукою по її красивому золотистому волоссі й відчув її збите дихання на моїй шиї. Її прекрасні голубі очі бігали з боку в бік. Тоді вона вперлась долонями в мої груди й відштовхнула мене. Тепер я сидів навпроти неї.

— Ти все ще не відповіла на моє запитання, сестричко. 

— Нічого. І не називай мене так. — Мія піднялась з трави й важко видихнула. —  Нам потрібно повертатись.

Вона побігла вперед і залишила мене позаду. Я думав, що ця пробіжка зможе мені дещо прояснити, але я ще більше заплутався. Вона точно приховує щось від мене. Інакше, вона б так не хвилювалась. 
Я піднявся з землі, струсив з себе траву і побіг за нею. Через пів години ми вже були біля нашого дому. 
Коли ми опинились в коридорі, то я одразу відчув запах якоїсь випічки. Це було доволі незвично, бо зазвичай куховарив в нашій сім’ї саме я. Я попрямував туди. Ксенія стояла за плитою і пекла млинці. В той же час вона розмовляла з кимось по телефону.

— Максиме, я відправлю тобі гроші. Не хвилюйся. Все, мені пора.

Вона завершила виклик і обернулась в мій бік. Здається, вона не очікувала мене побачити.

 — Ви вийшли за мого батька через це? Гроші ж ваша основна мета? Не здивуюсь, якщо ви відправляєте їх своєму коханцю за спиною мого батька! 

Я лютував. Злість наповнювала кожен клаптик мого тіла. Ксенія поблідла і підійшла ближче.

— Алексе, я вийшла за твого батька, бо люблю його. Гроші тут ні до чого. Ти все неправильно зрозумів.

Вона хотіла доторкнутись до мого плеча, але я зупинив її вказівним пальцем. 

— Я не вірю жодному вашому слову! І знайте, що ви ніколи не зможете зайняти місце моєї мами. 
Я розвернувся і попрямував до своєї кімнати. По дорозі я ледь не збив Мію зі шляху. 

— Ей, обережніше! — крикнула вона мені в слід, але я навіть не зупинився. 

Вона нічим не краща за свою маму. Впевнений, що вони обоє придумали якийсь план і хочуть забрати всі гроші мого батька, а потім залишити його ні з чим. 

Я присів на ліжко і взяв портрет мами до рук.

Мені не хотілось зараз нікого бачити, але моя люба сестричка вирішила остаточно зіпсувати мені настрій. Вона нахабно забігла в мою кімнату, навіть не постукавши у двері. Що за виховання? А якби я тут голий був?

— Грей, що ти наговорив моїй матері? Чому вона зараз плаче? — вона вперше назвала мене на прізвище. 

— Даймонд, вийди геть з моєї кімнати й більше сюди не заходь без дозволу. Ти думаєш, що я не знаю навіщо ви тут? Мій батько закоханий ідіот, який не бачить очевидного, але він — не я. Я не дозволю тобі й моїй любій мачусі залишити його нещасного і без грошей, ясно? Яким же був ваш план, цікаво. Напевно, твоя матуся мала закохати в себе мого батька, а ти тим часом — мене. Так? А потім ви б швидко забрались з нашими грошима, правда?

Мія підійшла ближче до мене. Її щоки почервоніли, а губи зімкнулись в одну лінію. Вона піднесла руку догори й дала мені гучного ляпаса. Я відчув, як кров доходить до моєї щоки. 

— Який же ти покидьок, Алексе. Я б за жодні гроші не була з тобою. Ти просто нікчемний! Не наближайся більше до моєї матері, інакше ти дуже сильно пошкодуєш!

Вона розвернулась і пішла геть. Ну нехай і котиться до біса! 

Я взяв змінний одяг і пішов у ванну. Мені негайно був потрібен контрастний душ. Хотілось змити з себе весь той негатив, що прилип до мене, неначе стара жуйка до шкільної парти. Хотілось провалитись під землю і взагалі стерти зі своєї пам’яті цей жахливий ранок.