Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

знамення хресне і замкнув його в одному місці, всередині священних загород, і молитися йому до Бога безперестанку звелів. Перебував і сам три дні на молитві, після того відвідав його і спитав: "Як ти, дитино?" Відповів хлопець: "У великій біді я є, Владико, не можу терпіти крику бісівського, і страшилищ, і стрілянини, і побиття камінням. Тримають-бо рукописання моє, сварять на мене, кажучи: "Ти прийшов до нас, а не ми до тебе". Каже святий: "Не бійся, дитино, лише віруй". І, давши трохи їжі, знаменував його хресним знаменням і знову замкнув його. По декількох днях знову відвідав його і каже: "Як ти, дитино?" Сказав хлопець: "Здалеку погрози і зойк їхній чую, а самих не бачу". Дав йому трохи їсти і помолився за нього, замкнув його знову і пішов. Після цього на чотирнадцятий день прийшов до нього і спитав його: "Як ти, дитино?" Він же каже: "Добре вже, святий отче, бачив-бо тебе у сні, що боровся за мене і здолав диявола". Помолився ж святий, вивів його із затвору і привів у келію свою. Коли був ранок, прикликав весь причет церковний, і ченців, і всіх христолюбних людей і сказав: "Прославмо, браття, чоловіколюбця Бога, ось-бо загибле ягня добрий пастир хоче прийняти на плече і принести до церкви. Належить-бо й нам помолитися в ніч цю до Його Благости, щоб переміг й осоромив ворога душ наших". Зібралися ж люди в церкву і всеношні за хлопця, що каявся, молитви молили, співаючи: "Господи, помилуй". Коли був ранок, Василій, взявши хлопця за руку, увів його зі всім народом до церкви, псалми та пісні співаючи. І ось диявол безстидно прийшов зі всією згубною силою своєю невидимо, хотівши хлопця вихопити з рук святого. Хлопець же почав кричати: "Святче Божий, поможи мені!" З таким же нахабством і безстидством ополчився диявол на хлопця, що й Василія святого шарпав, тягнучи до себе хлопця. Обернувшись, блаженний каже до диявола: "Найбезсоромніший душогубче, начальнику пітьми і згуби, чи не досить тобі твоєї загибелі, яку зробив собі і тим, що з тобою? Чи не перестанеш напастувати творіння Бога мого?" Диявол же до нього закричав: "Образив мене, Василію!" Цей же голос диявольський багато хто чув. І сказав святитель: "Хай заборонить тобі Господь, дияволе". Диявол же знову до нього: "Василію, ображаєш мене, не я-бо ішов до нього, але він до мене і відрікся Христа твого, давши мені рукописання, що маю в руці моїй і в день судний принесу перед спільного суддю". Василій же сказав: "Благословен Господь Бог мій, що не будуть люди опускати рук своїх, молячись, поки не віддаси рукописання". Звернувся святий до люду, кажучи: "Підніміть руки ваші вгору і закричіть: "Господи, помилуй". Люди ж, піднісши до неба руки, зі сльозами довгий час "Господи, помилуй" кричали. І це рукописання хлопця того, несене по повітрі, прийшло, що всі бачили, і віддалося блаженному Василію в руки. Прийняв же святий те рукописання, утішився і вдячність віддавав Богові. Перед усіма ж сказав до хлопця: "Чи знаєш, брате, листа цього?" Хлопець же відповідав: "Так, святче Божий, він мій, написав я його власною своєю рукою". Великий же Василій зразу роздер його на частини перед усіма й, увівши в церкву хлопця, причастив його Божественних Таїнств, і людей причастив досить. Хлопця ж, багато повчивши й належне йому давши правило, віддав жінці його, що неумовкаючим голосом славословила Бога і дякувала Йому.

Той же очевидець, муж Еладій, про святого Василія Великого розповідає і таке. В один із днів преподобний отець наш Василій осяяний був благодаттю божественною, каже до клиру свого: "Ідіть, діти, услід за мною, побачимо Славу Божу, разом і прославимо Владику нашого". І вийшов із града, ніхто не знав, куди іти хоче. Пресвітер же Анастасій, що в селі жив, мав жінку Теогнію, з нею ж сорок років у дівстві прожив, і багато хто вважав, що Теогнія неплідна, ніхто-бо не знав чистого в таємниці береженого дівства її. Мав же і Анастасій через святість життя свого духа Божого і був мужем ясновидним. У той час передбачив духом, що Василій хоче його відвідати, казав до пані своєї Теогнії: "Я йду на поле обробляти землю, ти ж, пані сестро моя, прибери дім і в годині дев'ятій дня запали свічі, вийди назустріч святому Василію-архиєпископу, іде-бо відвідати нас грішних". Вона ж дивувалася зі слів пана свого, зробила, що він велів. Коли був недалеко святий Василій від Анастасієвого дому, зустріла його Теогнія і поклонилася йому. Василій каже: "Як живеться тобі, пані Теогніє?" Вона ж, чувши, що на ім'я її кличе, злякалася і каже: "Добре, Владико святий". Блаженний же каже: "Де є пан Анастасій, брат твій?" Вона ж відповіла: "Не братом мені, але мужем є і пішов на поле обробляти землю". Василій же сказав: "У домі є, не трудися". Ці слова чувши, великого страху сповнилася, бо всю таємницю їхню святий провидів, і, тремтячи, впала до ніг святого і казала: "Моли за мене, грішну, святче Божий, бо великі й дивні бачу в тобі речі". Коли входив він у дім пресвітера, зустрів його і сам Анастасій, цілував ноги святого і казав: "Звідки мені це, що прийшов святитель Господа мого до мене?". Святитель же каже: "Добре, що знайшов тебе, учню Христовий, ходімо до церкви і сотворімо Божу Службу". Звик же пресвітер той у всі дні постити, окрім суботи й неділі, і не куштувати нічого, окрім хліба та води. Коли прийшли до церкви, звелів святий Василій Анастасієві Літургію служити. Він же відмовлявся, кажучи: "Знай, Владико, Писання що говорить: "Менший від більшого благословляється". Василій же до нього каже: "Зі всіма добрими твоїми ділами май і послух". Коли ж літургісав Анастасій під час піднесення страшних Таїнств, бачив святий Василій й инші, що були достойні, Пресвятого Духа, який у видінні вогненному зійшов й Анастасія оточив. По здійсненні Божественної Служби увійшов у дім, і запросив пресвітер до трапези святого і клир його. Коли їли, спитав святий пресвітера: "Звідки в тебе скарб і яке життя твоє, розкажи мені". Відповідав пресвітер: "Я, святителю Божий, чоловік грішний, народній підлягаю данині. Маю ж волів дві пари, одними працюю сам, иншими мій наймит, і з цих один є на перепочинок подорожнім, другий же на віддання данини. Трудиться ж зі мною і жінка моя, служачи подорожнім і мені". Каже до нього Василій: "Називай її сестрою своєю, як же і є, і розкажи мені