Читати книгу - "Розколини, Ненсі Х'юстон"

— А ти підставив другу сідничку? — пожартував тато.

— Рендалле! — жваво відреагувала мама. — Це не смішно!

Ми склали речі й поїхали, навіть не повечерявши. І поки тато віз нас до Каліфорнії, мама намагалася пояснити мені дідову поведінку, бо не хотіла, щоб я до кінця днів його ненавидів.

— У нього застаріле уявлення про виховання, — казала вона. — Так ростили його, іншого він не знав, тому слід йому пробачити це. До речі, не забувай: нас було шестеро! І якби він не стежив за дисципліною, уявляєш, яка була б буча?!

Хай там як, але, гадаю, мама не розмовляла зі своїм татом, поки він не написав їй листа з вибаченням, заприсягнувшись більше ніколи мене не чіпати.

Я ВСЕМОГУТНІЙ!

Сталося це минулого літа, коли мені було п’ять з половиною років. Це — рідня по маминій лінії. Тепер мені шість з половиною років, зараз Вербна неділя (це коли Ісус повернувся до Єрусалима на віслюку — дуже нерозумний вчинок!), і ми в гостях у рідні по татовій лінії. Учора ввечері до Нью-Йорка прилетіла Ей.Дж.М. Тато обожнює свою маму Ерру, а моя мама ставиться до неї стримано — по-перше, бабуся палить, а по-друге, вона не ходить до церкви.

Коли я вийшов на веранду, бабуся вже була там — сиділа в кріслі-качалці зі світлої лози з книжкою в одній руці і сигарою в другій; у її короткому наїжаченому волоссі гралися, заплутавшись, сонячні промені.

Мені не сподобалося, що вона вже піднялась.

Хочу завжди бути першим — першим вітати сонце і починати день.

— Ну, привіт, друже Соле, — мовила Ерра, глянула на свій годинник і поклала до книжки закладку. — Диви, яка рання пташка! Ще ж навіть не сьома! У мене принаймні є виправдання — різниця у часі.

Я не насмілювався відповідати їй. Вона викликала у мене острах, сплутувала думки, мені кортіло схопити пульт і вимкнути її!

— До речі, хочеш, щось покажу? — раптом тихенько сказала вона і рукою показала, щоб я підійшов.

Я повільно перетнув веранду, навмисне ледве тягнучи ноги, аби вона часом не вирішила, ніби мені цікаво.

— Поглянь!

Посадивши мене собі на коліна, Ерра показала пальцем на гібіск, що квітнув у саду просто під нами.

— Хіба не диво?

Я придивився уважніше — і серед ледве помітного тремтіння червоних пелюсток побачив колібрі. Зазвичай мені не подобається, коли люди на щось мені вказують. Якби не Ей.Дж.М., то я сам помітив би цю колібрі.

— Серденько, ти тільки поглянь! Отам! Це ж корона!

Мимоволі я подивився, примруживши очі проти яскравого сонця, що сходило поміж двох будинків навпроти, — і серед ґрат огорожі побачив павутиння, що сяяло й іскрилося діамантами роси. Авжеж, це також я побачив би сам, якби вона дала мені час, якби не з’явилась раніше за мене, якби не вирішила підкреслити свою вищість, помічаючи все першою. Ерра обійняла мене і стала колисати у своєму кріслі, наспівуючи «Подивись на павучка!» так, ніби мені було два роки. Авжеж, голос у Ерри чудовий, навіть коли вона співає ідіотські лічилки і навіть якщо мені незручно в її обіймах, бо її руки здалися мені немитими. Від неї відгонило гіркою сумішшю поту, старості й тютюну. Невже вчора, по прибутті, вона не прийняла душ?! Щоб виконати волю Господа, я мушу бути чистим — у цьому я переконаний. Тож я сповзаю з її колін і швиденько збігаю сходинками веранди — так, ніби маю термінові справи в пісочниці далеко в кінці саду.

З нагоди візиту Ей.Дж.М., а ще тому, що до церкви у нас лишалася купа часу, мама приготувала неймовірний сніданок — млинці, сосиски, варені яйця, салат із фруктів, каву й апельсиновий сік. Сівши за стіл, ми взялися за руки, опустили голови, і мама пробурмотіла благословення: «За цю потраву і за всі блага Твої божественні дякуємо тобі, Господи!» Всі хором сказали «Амінь!», окрім Ей.Дж.М., — вона промовчала. Потім мама і тато обійняли мене і привітали оплесками: це сімейна традиція, це почалося, коли я вперше, ще коли був немовлям, сказав «Амінь!», потім до цього всі звикли, і тепер це обов’язкова частина прийому їжі. Щодо мене, то я розумію, що ми вітаємо одночасно Господа і Сола.

Ей.Дж.М. здивувалася, коли побачила, що я з’їв тільки один млинець, порізаний мамою на багато шматочків, — я ковтав їх по одному, поволі просовуючи глибоко крізь губи і ясна туди, де їх можна було смоктати. Між двома ковтками я іноді ходив до своєї кімнати.

— Соле, не хочеш побути з нами за столом? — запитала Ерра мене, коли я прямував до сходів.

— Ні-ні! — замість мене швидко відказала мама. — Сол завжди ставився до їжі по-своєму. Не зважайте на його блуканину — з ним усе гаразд. Дуже здоровий хлопчик. Ми, як можемо, забезпечуємо йому правильне харчування.

— Навіть не сумніваюся, — відповіла Ей.Дж.М. — Просто я хотіла насолодитися його компанією.

— Годувати його непросто, — зазначив тато. — Ще й Тесс усім його примхам попускає! Навряд чи він виправиться.

— Рендалле! — скрикнула мама. — По-твоєму, варто отак нападати на мене... перед сторонніми?!

Цієї миті я закрив за собою двері кімнати, а коли повернувся на кухню, вони вже говорили про інше — про мою родиму пляму. Мама розповіла Ей.Дж.М. про намір видалити її наступного літа — і та мов очманіла.

— Хірургічне втручання? — мовила Ерра, гучно поклавши виделку на стіл. — У шість років?! Навіщо?!

— Люба Ерро, — лагідно і спокійно повела мама, — ми прочитали у мережі всі статті про вроджені пігментовані невуси, і можете мені повірити: є ряд вагомих причин робити операцію саме зараз.

— Рендалле, — обернулася Ей.Дж.М. до тата. — Ти ж не можеш... Невже ти дозволиш? А як же твій кажанчик? Що, якби я тобі його видалила?

(Тут ідеться про гру, пов’язану з дитинством тата, коли його родима пляма на лівому плечі скидалася на маленького кажана, який нашіптував поради йому на вухо. Ей.Дж.М. також мала пляму — на внутрішньому боці ліктя лівої руки; саме це й означає «вроджений невус», він переходить від покоління до покоління, з’являючись на різних частинах тіла, часом перестрибуючи через покоління, — у бабці Седі родимої плями не було).

— Ерро, — мовила мама. — Мені дуже шкода, але досить цих гучних слів. Я, звісно, знаю, що у вас з Рендаллом особ­ливе ставлення до родимих плям, я знаю, що це свого роду таємний зв’язок між вами, однак родима пляма Соллі — це інша справа. Дозвольте дати вам реалістичне пояснення. Перша причина: його пляма надто