Читати книгу - "Драматичні поеми, Леся Українка"

Сьогодні запишуся в легіон.

Мартіан

Сьогодні?..

Валент

Що ж уводитись? Навіщо?

Когорта має вирушити завтра.

У мене все готове.

Мартіан

Сину! Сину!

Констанцій

(увіходить)

Пробач, патроне, що тебе турбую.

Брат Ізоген прийшов у пильній справі.

Мартіан

Проси в таблін.

Констанцій виходить.

Я ще, Валенте, потім

поговорю з тобою. Будь же дома.

Валент

Якусь годину можу ще побути.

(Іде через перистиль у свою кімнату.)

Мартіан іде в таблін і стрічає там Ізогена, старого, поважного, спокійно-суворого чоловіка.

Ізоген

Мир, брате мій.

Мартіан

Мир і тобі.

(Показує Ізогенові на крісло, той сідає. Мартіан - проти нього на дзиглику.)

Ізоген

(придивляючись до Мартіана)

Чого се

ти наче горем битий?

Мартіан

Ох, мій брате,

у мене діти гинуть!

Ізоген

Що ж їм сталось?

Я ж бачив їх здоровими недавно.

Мартіан

Вони не тілом хворі, тільки духом.

Я трачу їх обох. Моя дочка

іде до матері, а син до війська.

Обом погибель певна.

Ізоген

Що ти кажеш?

Та нащо ж ти пускаєш їх на згубу?

Ти ж батько їм - ужий своєї влади!

Мартіан

Не смію, брате. Говорив я з ними

не як маючий владу, а як той,

що в глибині душі провину чує.

Ізоген

Яку ж провину?

Мартіан

Я, мов ідолянин,

дітей своїх на жертву рокував,

я положив їх на вогонь повільний -

тепер вони конають.

(Замовкає в тяжкому смутку.)

Ізоген

Мартіане,

ще не зовсім тебе я зрозумів,

а то б я, може, дав якусь пораду.

Мартіан

(з раптовим поривом надії схопив Ізогена за руку)

Дай, брате, дай пораду! Поможи

мені моїх дітей порятувати!

З любові до Христа рятуй нас, брате!

Ізоген

Аби я відав як, невже не хтів би?

Мартіан

Проси єпископа, щоб він дозволив

моїх дітей до церкви привести.

Я сам проситиму, а ти піддерж.

Ізоген

Тепер не час.

Мартіан

Ой брате! Я не можу

хвилини тратити!

Ізоген

І ми не можем.

Єпископа закинуто в темницю.

Мартіан

Коли?!

Ізоген

Сьогодні. Завтра буде суд.

Мартіан

Та як же так зненацька?

Ізоген

Ти ж бо знаєш,

що знов уже такі часи настали,

коли для християн закон - не батько,

а злий вітчим. Я саме ж і прийшов

тебе просити, щоб на завтра конче

приготував ти оборону.

Мартіан

Трудно.

Короткий час. Я ще й не знаю справи.

Ізоген

Я тут приніс тобі усе належне

до сього діла. Роздивись і зваж,

чи можна що зробити.

(Подає Мартіанові сувій пергаментів. Той уважно роздивляє їх.)

Тим часом Аврелія збігає швидко та обережно вділ і подається до брами. На середині перистиля спиняється і подається до табліну, але, уперто труснувши головою, завертається знов до брами. По дорозі зриває листок агави, колеться, але, стлумивши стогін болю, ховає листок під своє покривало і, не оглядаючись, вибігає крізь хвіртку за браму.

Мартіан

(розглянувши пергаменти)

Дуже трудно,

але можливо, з помочею бога.

(Зважливо.)

Так, брате, докладу всії снаги,

всю ніч до ранку буду працювати

і все зроблю, що тільки в людській силі.

Але тепер вділи мені годину.

Дозволь покликати моїх дітей,

сам розпитай їх про науку віри -

я їх учив, як наш канон велить -

і сього ж вечора, коли достойні,

введи їх у громаду.

Ізоген

Ні, не можу.

Якраз тепер повинен ти стояти

при всій повазі в очах ідолян.

Мартіан

Та сам же я до церкви не вступаю!

Ізоген

Ти думаєш, ніхто не буде знати,

чиїх дітей я в церкву приведу?

Тож сяя звістка, наче блискавиця,

все місто облетить! Як тільки вийдеш

ти на трибуну,- громом загуркоче

в юрбі: «У нього діти - християни!»

Тоді вже й слова не дадуть промовить.

А де ж тепер ми знайдем оборонця?

Ти знаєш сам, що другого немає.

До інших тут у місті ми не можем

удатися - вони не християни -

та й хист їх не дорівнює твоєму,

а посилати в Рим - короткий час.

Крім того, ти ж і в Римі силу маєш,

є в тебе друзі при дворі й в сенаті.

Хто здатен помогти нам, окрім тебе?

Мартіан

Але ж подумай, брате: я ж - людина,

я ж батько! Як же можу я покинуть

своїх дітей у тьмі надвірній гинуть?

Ізоген

Та ти ж їх просвітив Христовим словом!

Мартіан

Зерно зродило плід занадто буйний,

упавши на добірну цілину,-

як не зібрать його, то він поляже

і зогниє. Прийнявши слово, діти

запрагли діла. Сам ти знаєш, брате,

що як нема погожої води

вгасити спрагу, то людина мусить

хоч з брудної калюжі та напитись

або умерти. Діти в мене, брате,

не літеплої вдачі. Їх господь

не викинув би з уст. Моя дочка

святою мрією горіти здатна -

з таких бувають мучениці, брате.

Мій син одважної, твердої вдачі -

незгірший був би з нього проповідник.