Читати книгу - "Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол"

- Поки ти спочиваєш,- сказала Королева,- я все розміряю.- Вона дістала з кишені стрічку, на якій були позначені дюйми, і почала відміряти відстань на землі і забивати кілочки.

- На відстані двох ярдів,- сказала вона, вбиваючи кілочок,- я дам тобі настанови. Хочеш ще печива?

- Ні, дякую,- відмовилася Аліса.- Одного цілком досить!

- Сподіваюсь, ти вгамувала спрагу? - запитала Королева.

Аліса не знала, що відповісти. На щастя, Королева не чекала відповіді, а продовжувала:

- На відстані трьох ярдів я повторю настанови, щоб ти не забула. На відстані чотирьох я попрощаюся з тобою. А на відстані п’яти я піду.

На цей час вона забила всі кілочки. Аліса зацікавлено слідкувала, як та повернулася до дерева, потім повільно пішла вздовж кілочків.

Коло першого кілочка вона озирнулася і сказала:

- При першому ході Пішак проходить два квадрати, розумієш. Отже, ти дуже швидко пройдеш Третій квадрат, гадаю, залізницею, і зразу опинишся в Четвертому квадраті. Так от, цей квадрат належить двійникам - Близнюку і Близняку. П’ятий квадрат - це, головним чином, вода, Шостий належить Хитуну-Бовтуну… Але чому ти не робиш зауважень?

- Я… я не знала, що я мушу… саме зараз… робити їх,- сказала збентежена Аліса.

- Ти повинна була сказати,- провадила Королева з сердитим докором,- «Дуже люб’язно з вашого боку було розповісти мені все це…» Ну добре, будемо вважати, що ти сказала… Сьомий квадрат - це ліс, але Вершник покаже тобі шлях. А у Восьмому квадраті ми обидві будемо Королевами і там буде бенкет і розваги! - Аліса встала, вклонилася і сіла знову.

Коло другого кілочка Королева знову озирнулася і промовила:

- Говори французькою мовою, якщо не пригадаєш якогось англійського слова… Коли йдеш, вивертай пальці на ногах… І не забувай, хто ти така!

Цього разу вона не чекала, доки Аліса вклониться, а швиденько перейшла до третього кілочка. Там на мить озирнулася, сказала «до побачення» і похапцем перейшла до останнього.

Аліса не знає, як це сталося, та ледве Королева дійшла до останнього кілочка, як кудись зникла. Чи вона розтала в повітрі, чи стрімголов побігла в ліс («А вона вміє бігати швидко», подумала дівчинка), Аліса не мала уявлення, але вона зникла.

Аліса пам’ятала, що вона тепер Пішак і що скоро прийде час рухатися їй.

Звичайно, перше, що необхідно було зробити, це як слід оглянути країну, по якій Аліса збиралася мандрувати.

- Так, ніби географію вивчаєш,- подумала Аліса, стаючи навшпиньки, щоб подивитися далі.- Головні ріки - тут немає жодної. Найвищі гори - я знаходжусь на єдиній, яка тут є, але вона, мабуть, без назви. Головні міста… Але що то за створіння, що збирають он там унизу мед? Це не можуть бути бджоли, хіба ж можна розгледіти бджолу за цілу милю? - Деякий час вона мовчки слідкувала за одною з них, яка вовтузилася серед квітів, засовуючи в них хобота.- Наче звичайна бджола,- подумала Аліса.

Та це не була звичайна бджола, це був слон, як Аліса незабаром переконалася. Від цієї думки у неї навіть дух забило.

- Які ж величезні повинні бути тут квітки! - подумала вона далі.- Немов будинки без даху, поставлені на стеблину! А скільки ж меду вони добувають! Мабуть, треба піти туди і… Ні, краще поки не йти,- продовжувала вона і зупинилася, ледве почала збігати з горба. Вона намагалася знайти виправдання своїй раптовій несміливості.- Не можна ж іти до них без добрячого довгого дрючка, щоб розганяти їх… От буде сміху, коли вдома запитають мене, чи сподобалася мені прогулянка. Я скажу: «О, дуже сподобалася (тут вона труснула головою, як робила завжди), але було так жарко і так багато куряви, і так докучали слони!»

- Гадаю, краще спуститися з горба іншою стежкою,- сказала вона згодом.- Слонів можна відвідати і пізніше. А крім того, мені дуже не терпиться попасти в Третій квадрат.

Знайшовши таке виправдання собі, вона збігла з горба і перескочила через перший з шести струмочків.

* * *

- Ваші квитки, будь ласка! - сказав Кондуктор, просовуючи голову у вікно. Всі негайно показали квитки. Пасажири були майже таких самих розмірів, як люди. Вагон був набитий битком.

- Ну-бо! Показуй свій квиток, дівчинко! - продовжував Кондуктор, сердито дивлячись на Алісу. Багато голосів закричало разом («Наче хором співають», подумала Аліса): - Не гай, дівчинко, його дорогоцінного часу! Кожна хвилина у нього варта тисячі фунтів!

- Боюсь, що в мене немає квитка,- сказала Аліса зляканим голосом.- Там, звідки я прийшла, не було каси.

Хор голосів підхопив:

- Там, де вона була, немає місця для каси. Один дюйм землі коштує там тисячу фунтів.

- Не виправдовуйся,- сказав Кондуктор,- ти зобов’язана була купити квиток у машиніста.

Знову хор голосів підхопив:

- У того, що веде поїзд. Навіть краплина диму варта тисячі фунтів!

Аліса подумала: «Не варто розмовляти».

Голоси цього разу не приєдналися, оскільки вона промовчала, але, на превеликий її подив, всі вони думали хором (сподіваюсь, ви розумієте, що означає думати хором. Признаюся, що я не розумію).

- Краще не говорити нічого: кожне слово варте тисячі фунтів!

«Мені сьогодні присниться тисяча фунтів, я певна!» подумала Аліса.

Весь цей час Кондуктор розглядав її, спочатку в телескоп, потім в мікроскоп і, нарешті, в бінокль. Тоді він заявив: - Ти їдеш не в тому напрямі,- зачинив вікно і пішов собі.

- Така мала дівчинка,- сказав джентльмен, що сидів напроти (він був загорнутий в білий папір),- повинна знати, у якому напрямі вона їде, навіть якщо не знає, як її звуть!

Цап, що сидів поруч з джентльменом у білому, заплющив очі і сказав голосно:

- Вона повинна знати дорогу до каси, якщо навіть не знає абетки.



Поряд з Цапом сидів Жук (взагалі вагон був набитий найдивовижнішими пасажирами). Оскільки, як видно, вони говорили по черзі, Жук сказав:

- Її треба послати звідси багажем!

Алісі