Читати книгу - "Повернення Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

Він мав надзвичайно мужнє й водночас люте обличчя. Зі своїм чолом мудреця й щелепою розбійника він нагадував людину, однаково здатну як до добра, так і до зла. Але жорстокі блакитні очі під примруженими повіками, хижий яструбиний ніс та глибокі зморшки на чолі свідчили, що сама природа наділила його усіма прикметами злочинця. На мене та констеблів він не звертав уваги; очі його зупинилися на Холмсовому обличчі, на яке він дивився приголомшено й люто.

- Ви диявол! - бурмотів він.- Хитрий, хитрий диявол!

- О, полковнику! - мовив Холмс, поправляючи свій зім’ятий комір.- «По розлуці йде кохання», як співається в стародавній пісеньці. Здається, я ще не мав щасливої нагоди бачити вас після того, як ви востаннє вшанували мене своєю увагою,- тоді, коли я лежав у виїмці над Райхенбахським водоспадом.

Полковник досі поїдав очима мого друга, мов у нестямі.

- Підступний, підступний диявол! - це все, що він зміг сказати.

- Я ще не відрекомендував вас,- мовив Холмс.- Джентльмени, це полковник Себастьян Морен, колишній офіцер її величності Індійської армії та найкращий мисливець на тигрів, який лише з’являвся в наших східних володіннях. Сподіваюся, я не помилюся, полковнику, коли скажу, що за кількістю вбитих тигрів ви й досі не маєте рівних?

Розлючений полковник нічого не відповів, лише далі дивився на мого друга. Своїми дикими очима й настовбурченими вусами він сам нагадував справжнісінького тигра.

- Дивно, що моя простенька вигадка змогла ошукати такого бувалого мисливця, як ви,- мовив Холмс.- Ви маєте добре знати її. Хіба не ви прив’язували під деревом козеня й засідали з рушницею в кущах, очікуючи, коли принада привабить тигра? Цей порожній будинок - моє дерево, а ви - мій тигр. Вам, напевно, доводилося брати з собою помічників, якщо раптом з’явиться кілька тигрів чи, боронь Боже, ви самі не поцілите. Ці джентльмени,- він показав на нас,- мої помічники. Порівняння дуже вдале.

Полковник Морен з лютим вигуком кинувся вперед, але констеблі відтягли його. На його несамовите обличчя страшно було глянути.

- Правду кажучи, ви влаштували мені сюрприз,- провадив Холмс.- Я й не припускав, що ви самі надумаєте скористатись цим порожнім будинком і по-справжньому зручним вікном. Я сподівався, що ви будете на вулиці, де на вас чекав мій друг Лестрейд зі своїми приятелями. Усе інше сталося так, як я й гадав.

Полковник Морен обернувся до детектива в цивільному.

- Чи маєте ви підставу заарештувати мене, чи ні,- сказав він,- але я не бажаю слухати кпини цієї особи. Якщо вже я в руках закону, то нехай за законом все й буде.

- Так, це справедливо,- зауважив Лестрейд.- Ви нічого не хочете додати, містере Холмсе, перш ніж ми підемо?

Холмс підняв з підлоги величезну духову рушницю й став оглядати її.

- Чудова, унікальна зброя,- сказав він,- стріляє без шуму і влучає просто в ціль. Я знав фон Гердера, сліпого механіка-німця, що змайстрував її на замовлення небіжчика професора Моріарті. Багато років я чув про цю рушницю, але тримати її в руках мені ще ніколи не доводилося. Раджу вам звернути на неї особливу увагу, Лестрейде, а також на кулі.

- Будьте певні, ми до неї візьмемось, містере Холмсе,- мовив Лестрейд, коли всі рушили до дверей.- Щось іще?

- Лише одне запитання: яке звинувачення ви хочете висунути?

- Яке звинувачення, сер? Звичайно ж, замах на життя Шерлока Холмса.

- Ні, Лестрейде. Я взагалі не хочу виступати в цій справі. Вам, і тільки вам належить честь цього чудового арешту, який ви зараз здійснили. Так, Лестрейде, вітаю вас! Завдяки вашому щасливому поєднанню проникливості й сміливості ви нарешті його впіймали.

- Його? Кого, містере Холмсе?

- Того, кого марно розшукувала вся поліція,- полковника Себастьяна Морена, що вбив вельможного Рональда Адера револьверною кулею, випущеною з духової рушниці через відчинене вікно третього поверху будинку 427 на Парк-Лейн тридцятого числа минулого місяця. Ось яке має бути звинувачення, Лестрейде. А тепер, Ватсоне, якщо ви не боїтеся протягу з розбитого вікна, посидьмо краще з півгодини в моєму кабінеті й викурімо по сигарі,- це, гадаю, трохи розважить вас.

Завдяки наглядові Майкрофта Холмса й турботі місіс Хадсон у наших колишніх кімнатах нічого не змінилося. Коли я увійшов, мене здивувала їхня надзвичайна охайність, проте всі знайомі речі були на своїх місцях. На місці був Холмсів хімічний куточок із сосновим, поїденим кислотами столом. На місці - полиця з грубими альбомами вирізок та довідниками, які багато хто з наших співгромадян залюбки жбурнув би у вогонь. Креслення, футляр зі скрипкою, поличка для люльок, навіть перська пантофля з тютюном - усе це знову постало перед моїми очима, коли я озирнувся. В кімнаті були двоє: місіс Хадсон, яка зустріла нас з усмішкою, та дивний манекен, що зіграла таку важливу роль у пригодах цього вечора. То було розфарбоване воскове погруддя мого друга, зроблене з надзвичайною схожістю. Воно стояло на маленькому столику, так майстерно затулене Холмсовим старим халатом, що в того, хто дивився з вулиці, складалося враження цілковитої реальності.

- Сподіваюся, ви виконали всі мої вказівки, місіс Хадсон? - запитав Холмс.

- Я підбиралася до столика навколішки, сер, як ви й казали.

- Чудово. Ви все зробили якнайкраще. Ви помітили, куди влучила куля?

- Так, сер. Боюсь, вона зіпсувала ваше чудове погруддя - пройшла крізь голову й сплющилася об стіну. Я підняла її з килима. Ось вона!

Холмс подав кулю мені.

- М’яка револьверна куля, як бачите, Ватсоне. Просто геніально,- хто б міг подумати, що таку річ випущено з духової рушниці? Гаразд, місіс Хадсон. Дуже вдячний вам за допомогу. А тепер, Ватсоне, сідайте на своє звичне місце, бо я хочу дещо обговорити з вами.

Він скинув запилюжений сурдут і став колишнім Холмсом, надягши сірий халат, який зняв з манекена.

- Нерви в старого мисливця досі міцні, а очі досі пильні,- засміявся він, оглядаючи пробите чоло воскового погруддя.- Влучив у самісіньку середину потилиці й прострелив мозок. Це був найкращий стрілець