Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– Безумовно, – ядуче відповів Ріос, – слід віддати належне вашим аналітичним здібностям. Як і щирим та самовпевненим коментарям про зростання небезпеки для володінь його імператорської величності.

Барр байдуже знизав плечима, і раптом Ріос нахилився вперед, схопив старого за плечі і з неочікуваною лагідністю глянув йому в очі.

– Годі вам, патрицію. Я не маю ані найменшого бажання поводитися як варвар. Якщо йдеться про мене, я вважаю, що ворожість Сивенни до Імперії – це жахливий тягар, і я зробив би геть усе, щоб його позбутися. Але я займаюся військом і не можу втручатися у цивільні справи. Це відразу ж призведе до мого відкликання, і від мене не буде жодної користі. Ви це розумієте? Звісно, розумієте. Тоді – суто між нами – за злодіяння сорокарічної давності ви помстилися тому, хто їх вчинив, і годі про це. Мені потрібна ваша допомога. Я відверто це визнаю.

У його голосі звучало наполегливе прохання, але Дуцем Барр заперечно похитав головою.

У голосі Ріоса чулося благання:

– Ви не розумієте, патрицію, і я відчуваю, що не зможу вас умовити. Я не здатен вас переконати. Це ви науковець, а не я. Але от що я мушу вам сказати. Хай би що ви думали про Імперію, ви визнаєте її великі заслуги. Її збройні сили скоюють певні злочини, але загалом вони є захисниками миру та цивілізації. Саме імперський флот створив Pax Imperium[4], що тисячоліттями правив усією Галактикою. Порівняйте тисячоліття миру під зорельотом та сонцем Імперії з тисячоліттями міжзоряної анархії, що панувала до цього. Пригадайте війни та руйнування тих старих часів і скажіть мені, хіба не варто зберегти Імперію попри всі її недоліки?

– Згадайте, – напирав він далі із притиском, – про те, як збідніла околиця Галактики, відокремившись і здобувши незалежність, і спитайте себе, чи готові ви заради дрібної помсти послабити Сивенну, перетворивши її з провінції під захистом могутнього флоту на дикунський світ у варварській Галактиці, що роздробилася на незалежні утворення та загрузла у загальній деградації й злиднях.

– Невже все так швидко погіршилося? – пробурмотів сивеннець.

– Ні, – зізнався Ріос. – Ми з вами проживемо у безпеці, навіть якби жили вчетверо довше. Але я потерпаю за Імперію, за яку борюся; за військову традицію, яка вкрай для мене важлива, та я не здатен вам цього пояснити. Це військова традиція, що спирається на імперські установи, яким я служу.

– Ви вдаєтеся до містики, а мені завжди було важко збагнути містицизм іншої людини.

– Це неважливо. Ви розумієте небезпеку цієї Фундації.

– Так, це ж я вас запевняв у цьому, перш ніж ви попрямували за межі Сивенни.

– Тоді ви розумієте, що її потрібно знищити в зародку, поки не пізно. Ви знали про цю Фундацію, перш ніж про неї почули інші. Ви розумієтеся на цьому більше, ніж будь-хто інший в Імперії. Можливо, вам відомо, як їх найкраще атакувати, або ви зможете попередити мене про їхні контрзаходи. Годі вам, ставаймо пліч-о-пліч.

Дуцем Барр підвівся і рішуче відповів:

– Моя допомога не матиме жодного сенсу. Тому я позбавлю вас від неї, незважаючи на ваші наполегливі вимоги.

– Я сам оцінюватиму, матиме вона сенс чи ні.

– Я не жартую. Усієї могутності Імперії не вистачить, щоб розчавити цей карликовий світ.

– Чому? – Очі Ріоса зблиснули люттю. – Ні, нікуди не йдіть. Я скажу вам, коли прийде час. Чому? Якщо гадаєте, що я недооцінюю свого нового ворога, ви помиляєтеся. Патрицію, – неохоче сказав він, – я втратив один зі своїх кораблів на зворотному шляху. В мене немає доказів, що він потрапив до рук Фундації, але відтоді його так і не знайшли, і якщо це був нещасний випадок, його кістяк мали б виявити на маршруті, яким ми тоді прямували. Це неважлива втрата – менше, ніж блошиний укус, але вона може означати, що Фундація вже почала бойові дії. Таке завзяття і така зневага до наслідків можуть означати, що в них є таємні сили, про які я нічого не знаю. То чи допоможете ви мені, відповівши на конкретне запитання? Який військовий потенціал вони мають?

– Я не маю жодного уявлення.

– Тоді поясніть це власними термінами. Чому ви кажете, що Імперія не може перемогти такого маленького ворога?

Сивеннець знову сів, уникаючи дивитися на розлючене обличчя Ріоса. Він повільно заговорив:

– Тому що я вірю у принципи психоісторії. Це дивна наука. Вона досягла математичної зрілості завдяки одній людині, Гарі Селдону, і вмерла разом із ним, бо ніхто не міг так, як він, маніпулювати усіма її тонкощами. Але за цей короткий період вона зарекомендувала себе як найпотужніший інструмент для вивчення людства, який будь-коли винаходили за усю його історію. Не претендуючи на те, щоб передбачувати дії окремих людей, він сформулював певні закони, із допомогою яких можна проводити математичний аналіз та екстраполяцію, щоб керувати діями людських груп та прогнозувати їх.

– Отже…

– Саме ця психоісторія, з якою працювали Селдон та його група, була цілком застосована під час створення Фундації. Місце, час, умови – все це було заздалегідь прораховане математично, і тому неминуче призведе до створення Другої Галактичної Імперії.

Голос Ріоса затремтів від обурення.

– То ви хочете сказати, що в цьому і полягає його мистецтво передбачень – що я нападу на Фундацію і програю битву з якихось певних причин? Ви намагаєтеся мені сказати, що я дурний робот, який ітиме визначеним курсом до руйнування?

– Ні, – гостро відповів патрицій. – Я вже сказав, що ця наука не має нічого спільного з діями окремих людей. Вона передбачає ширше тло.

– Отже, ми з вами затиснуті у сильній руці Богині Історичної Необхідності.

– Психоісторичної Необхідності, – м’яко підказав Барр.

– А якщо я скористаюся своїм привілеєм на свободу волі? Що, як я вирішу атакувати їх наступного року або не атакувати взагалі? Наскільки гнучкою є ця Богиня? І наскільки винахідливою?

Барр знизав плечима.

– Ви можете напасти зараз або ніколи; використати один корабель або усі збройні сили Імперії, вдатися до військової сили або економічного тиску, відверто оголосити війну або підступно напасти із засідки. Робіть, що хочете, ви маєте повну свободу волі. Але ви все одно програєте.

– Через «мертву руку»[5] Гарі Селдона?

– Через «мертву руку» законів людської поведінки, які неможливо зупинити, змусити відхилитися або стримати.

Вони дивилися один на одного, непохитні у своїх переконаннях, аж поки генерал не відвів очі. Він сказав просто:

– Я прийму цей виклик. «Мертва рука» проти живої волі.