Читати книгу - "Мауглі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Але чому і за що хтось надумає вбивати мене? — запитав хлопчик.
— Поглянь на мене, — відповіла Багіра. І Мауглі подивився їй просто у вічі. Не минуло й півхвилини, як пантера відвела погляд.
— Тепер знаєш, чому? — сказала Багіра, шорхаючи лапами по листю. — Навіть я не витримую твого погляду, а я народилася серед людей і люблю тебе, мій Маленький Братику. Ті, інші, ненавидять тебе, бо їхні очі не можуть зустрічатися з твоїми очима, бо ти розумніший, бо ти можеш витягати скалки з їхніх лап, а вони ні, бо ти — людина.
— А я ніколи не думав про це, — сумно сказав Мауглі й насупив свої густі чорні брови.
— Що говорить Закон Джунглів? Насамперед завдай удару, а вже потім розмовляй. Через твою безтурботність вони дізнаються, що ти людина. Але будь обережним. Адже Акела слабшає не щодня, а щогодини: кожне полювання забирає в нього частинку колишньої сили. І відчуває моє серце, що в ту хвилину, коли Акела схибить зі своїм ударом і випустить здобич, Зграя кинеться на нього, а потім і на тебе. Вони планують влаштувати святкове зібрання на Скелі Ради, і тоді… тоді пам’ятай, що… я з тобою, — багатозначно додала Багіра; вона вигнулася й стрибнула. — А поки тобі слід йти в долину до людей, до їхніх хатин, і принести від них Червону Квітку, яка росте лише там. З цією Квіткою ти станеш сильнішим за мене і Балу, і небагатьох твоїх вірних друзів у Зграї. Тож рушай по Червону Квітку.
Так Багіра називала вогонь, тому що жоден мешканець Джунглів не наважується називати вогонь його справжнім ім’ям. Кожен відчуває перед вогнем первісний страх і намагається не говорити про нього.
— Червона Квітка? — перепитав Мауглі. — Та, що росте вечорами всередині людських хатин? Добре, я назбираю трохи її пелюсток.
— Одразу видно, що це говорить людина, — гордо сказала пантера. — Пам’ятай, що вона розквітає і росте в невеликих горщиках. Схопи один такий горщик і швидко неси сюди. А потім зберігай квітку і турбуйся про неї, щоб вона росла і могла допомогти тобі, коли знадобиться.
— Добре! — сказав Мауглі. — Я зараз же вирушу по неї. Але спочатку скажи мені, Багіро, — і хлопчик обхопив руками м’яку шию пантери, — скажи мені, чи певна ти, що все це — витівки Шер-Хана?
— Присягаюся зламаними ґратами, які дали мені свободу, що я в цьому впевнена, мій Маленький Братику.
— Тоді я присягаюся буйволом, за якого куплено моє життя, що помщуся Шер-Хану за все, що він зробив. Скоро помщуся, — додав хлопчик і зник у глибині ущелини.
— Оце людина, справжня людина! — тихо промовила Багіра, лягаючи на своє місце. — О Шер-Хан, жодного разу ще не було в тебе такого нещасливого полювання, як те, що ти розпочав тоді, десять років тому, на маленьке Жабеня!
А Мауглі мчав лісом, і серце його швидко стукотіло в грудях. Він прибіг до рідної печери, коли вже спускався вечірній туман і впала роса. Хлопчик зупинився біля входу і поглянув униз, у долину. Його братів не було в печері. Там лежала одна Вовчиця-Мати, яка, почувши уривчасте, швидке дихання Мауглі, одразу здогадалася, що її дороге Жабеня чимось дуже схвильоване.
— Що з тобою, мій сину? — запитала вона.
— Дрібниці, нема про що й говорити, плітки кажанів про витівки Шер-Хана, — відповів той. — Я полюю сьогодні, Мамо, поруч із нивами, внизу, — додав Мауглі й зник у хащах, які оточували печеру.
Він попрямував одразу вниз, до річки, що шуміла в глибині долини. Раптом хлопчик зупинився: він почув багатоголосе виття. То Зграя полювала на оленя — він, переслідуваний, кричав, а потім різко повернув до річки. Мауглі почув гарчання звіра і роздратовані голоси молодих вовків:
— Акело! Акело! Сюди! Нехай вовк-одинак покаже нам свою силу! Не чіпайте, дайте місце ватажку Зграї! Нумо, Акело, хапай! Стрибай!
Схоже на те, що Акела стрибнув, але невдало, бо до Мауглі долинуло спочатку клацання зубів, а потім стогін вовка, якого, мабуть, олень підім’яв під себе й ударив передніми ногами.
Мауглі зрозумів: не варто чекати того, що станеться після невдалого нападу його друга й захисника Акели, і стрілою помчав униз, до людських поселень.
— Багіра казала правду, — важко дихаючи, прошепотів Мауглі й заліз у купу трави, яка була зібрана для худоби й лежала неподалік однієї з хатин. — Завтра буде вирішальний день — як для Акели, так і для мене.
Пізніше, притиснувши обличчя до шибки хатини, він дивився на вогонь. Він бачив, як немолода жінка вставала вночі й годувала цей вогонь — клала в нього шматки обвугленого дерева. А на світанку, коли всі предмети поринули в білий холодний туман, Мауглі побачив, як син господаря взяв глиняний горщик, поклав туди шматки дерева і кілька розжарених вуглинок. Потім хлопчик, прикривши горщик ганчіркою, вийшов до худоби.
— Ото й усе? — сказав собі Мауглі. — Ну, якщо дитина може тримати вогонь, тоді мені нема чого боятися. — З цими словами Мауглі вистрибнув назустріч хлопчику, вихопив з його рук горщик і зник у білій імлі туману раніше, ніж перелякана дитина закричала.
«Вони дуже схожі на мене, — думав Мауглі, дмухаючи щосили в горщик з вогнем, як це робила жінка в хатині. — Ця квітка помре, якщо я не буду її годувати», — мовив він до себе і, знайшовши кілька сухих гілочок та шматків кори, вкинув їх у горщик. На півдорозі до вершини гори він зустрів Багіру. Ранкова роса, що лягла на її шерсть, сяяла різнокольоровими блискітками.
— Акела зазнав невдачі, він схибив на полюванні, — сказала вона. — Вовки хотіли розірвати його одразу, але згадали про тебе й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.