Читати книгу - "Вигнанці"

— Не дуже покладайтесь на це, друже мій. Коли де Фонтанж з її блакитними очима й золотистим волоссям з'явилася сюди з Провансу, усі теж гадали, що настали останні дні Монтеспань. Однак Фонтанж лежить у склепі на глибині шести футів, а маркіза минулого тижня пробула дві години з королем. Вона перемогла один раз, може перемогти і вдруге.

— Ах, ця суперниця зовсім не така. Це не молоденька провінціальна дівчина, а найрозумніша жінка Франції.

— Ну, Расін, ви ж чудесно знаєте вдачу нашого доброго повелителя або, принаймні, ви повинні б прекрасно знати, бо нерозлучні з ним з часів Фронди. Невже ви гадаєте, що така людина може постійно розважатись проповідями або проводити цілі дні біля ніг жінки віком сорока п'яти років, спостерігаючи, як посувається її вишивання чи гладячи ласкаво пуделя мадам, коли в салонах палацу стільки красунь і чарівних жіночих очей з усієї Франції, скільки буває тюльпанів на квітковій грядці у садівника-голландця. Ні, ні, коли вже не Монтеспань, то якась красуня молодша.

— Любий Буало, повторюю, її сонце мерхне. А чули ви новину?

— Яку?

— Її брат, пан де Вівонн, не був допущений на прийом.

— Бути не може!

— Проте це факт.

— Коли саме?

— Сьогодні вранці.

— Від кого ви це чули?

— Від де Катіна, гвардійського капітана. Йому дано наказ не допускати пана де Вівонна.

— Еге, значить, король і справді надумав щось недобре. Так он чого ми сьогодні не в настрої! Присягаюсь честю, якщо маркіза справді така, як про неї говорять, йому доведеться відчути, що перемогти її було легше, ніж відштовхнути.

— Так, від Мортемарів не легко відчепитись.

— Ну, дай боже йому упоратися з цією. Але хто отой месьє? У нього обличчя суворіше, ніж звичайно доводиться бачити при дворі. Ага! Король звернув на нього увагу, і Лувуа дає знак наблизитись. Присягаюсь честю, він, мабуть, вільніше почуває себе в наметі, ніж тут, під розписаною стелею.

Незнайомий, що звернув на себе увагу Расіна, був високий, худорлявий чоловік з великим, орлиним носом, суворими сірими очима, що виглядали з-під густих, навислих брів, з немолодим обличчям, яке мало такий відбиток турбот і боротьби з стихіями, що вирізнялось серед свіжих облич придворної камарильї, як старий яструб у клітці між яскравими птахами. На ньому був одяг темного кольору; цей відтінок увійшов при дворі у моду відтоді, як король одмовився від легковажності і Фонтанж; але шпага, що висіла у незнайомого при боці, не була бутафорською рапірою; ні, це було справжнє сталеве лезо з мідним ефесом, вкладене у брудні шкіряні ножни, — воно, очевидно, не раз побувало на полі бою. Незнайомий стояв коло дверей, тримаючи в руках капелюх з чорними перами і оглядаючи напівпрезирливо придворних. На знак, даний військовим міністром, він почав пробиратись наперед, досить безцеремонно розштовхуючи всіх по дорозі до короля.

Людовік мав у великій мірі здібність пам'ятати обличчя.

— Я багато років не бачив його, але добре пам'ятаю, — звернувся він до міністра. — Адже це граф де Фронтенак, правда?

— Так, ваша величність, — відповів Лувуа, — це справді Людовік де Бюад, граф де Фронтенак, колишній губернатор Канади.

— Ми раді бачити вас знову на нашому прийомі, — промовив монарх до старого дворянина, який нахилився поцілувати простягнену йому білу королівську руку. — Сподіваюсь, холод Канади не заморозив вашого гарячого почуття відданості нам.

— Цього не міг би зробити навіть холод смерті.

— Ну, сподіваюсь, цього не станеться ще багато років. Нам хотілось подякувати вам за всі турботи й піклування про нашу провінцію. А викликали ми вас сюди найголовніше для того, щоб вислухати з ваших уст доповідь про становище там. Та перш за все — бо справи, які стосуються бога, важливіші навіть за справи Франції — як іде навернення до істинної віри язичників?

— Не можна поскаржитись, ваша величність. Добрі отці езуїти та францисканці зробили все, що в їх силах, хоча ті й ті не від того, щоб зневажити блага майбутнього світу ради теперішнього.

— Що ви скажете на це, отче мій? — підморгуючи, звернувся Людовік до свого сповідника-єзуїта.

— Якщо справи цього світу стосуються до майбутнього, то гарний патер, як і кожен добрий католик, мусить скеровувати їх як слід.

— Цілком справедливо, ваша величність! — підтвердив Фронтенак, але рум'янець спалахнув на його смуглявому обличчі. — Поки ваша величність робили мені честь, доручаючи провадити ці справи, я не дозволяв нікому втручатися у виконання моїх обов'язків, яка б одежа не була на цій людині — чи мундир, чи ряса.

— Годі, пане, годі! — гостро перебив його Людовік. — Я питав вас про місії.

— Вони процвітають, ваша величність. Ірокези коло Солта і на горах Гурони в Лоретті, також альгонкінці понад берегами усієї річки, починаючи від Тадузака на сході до Сольт-ла-Марі і навіть до великих рівнин Дакоти, — всі прийняли знамено хреста. Маркетт пройшов річкою униз на захід, проповідуючи християнство серед іллінойців, а єзуїти пронесли слово боже до воїнів Довгого Дому, в їх вігвами коло Оніндалі.

— Можу додати, ваша величність, — сказав отец Лашез, — що, щирячи євангельську істину, багато з них жертвували і своїм життям.

— Так, це правда, ваша величність! — щиро погодився Фронтенак.

— І ви допускали це? — палко вигукнув Людовік. — Ви лишили живими цих безбожних убійників?

— Я просив війська у вашої величності.

— Я ж послав вам.

— Один полк.

— Каріньян-Сальєрський? Це мої найкращі солдати.

— Але треба було послати більше, ваша величність.

— А самі канадці? Хіба у вас немає там міліції? Невже ви не могли зібрати доволі сил, щоб покарати цих негідників, цих убивців божих слуг? Я завжди вважав вас за воїна.