Читати книгу - "Подорож на Місяць"

Відповідь на друге запитання: — Яка відстань від Землі до її супутника?

— Місяць описує навкруг Землі не коло, а еліпс; отже він буває або ближче або далі від Землі, або, як висловлюються астрономи: в апогеї чи в перигеї. При цьому різниця між найбільшою і найменшою віддалями досить помітна, тому й не слід нехтувати нею. В апогеї місяць буває на відстані 407000 кілометрів, у перигеї-лише 357 000 кілометрів; різниця становить 50 000 кілометрів, або 1/8 найбільшої відстані. Через це основою длярозрахунку повинно бути перебування Місяця в перигеї.

Відповідь на третє запитання: — Доки летітиме снаряд, випущений з достатньою початковою швидкістю, та коли саме треба його випустити, щоб він зустрів Місяць у певній точці?

— Якби початкова швидкість ядра — 11 000 метрів на секунду — лишалася незмінною, то воно досягло б точки призначення приблизно за 9 годин; але через те, що початкова швидкість безперервно зменшуватиметься, йому потрібно 300 000 секунд, або 83 години і 20 хвилин, щоб досягти пункту, де притягання Землі й Місяця взаємно урівноважуються; звідси ядро падатиме на Місяць 50 000 секунд, або 13 годин 53 хвилини і 20 секунд. Отже, треба дати постріл за 97 годин 13 хвилин і 20 секунд до того, як Місяць буде там, куди мають цілити.

Відповідь на четверте запитання: — Коли саме Місяць перебуватиме в найсприятливішому становищі, щоб ядро досягла його?

— З вищенаведеного ясно, що треба спершу вибрати час, коли Місяць перебуватиме в перигеї, а разом з цим момент, коли він стоятиме в зеніті. Через це відстань зменшиться ще на один земний радіус, тобто на 6 378 кілометрів; таким чином справжній шлях становитиме 350 622 кілометри. Хоч супутник Землі буває в перигеї щомісяця, але ж він не завжди буває в зеніті. Ці обидві умови одночасно трапляються не часто. Тому доведеться чекати, коли перигей і зеніт збігатимуться. 4 грудня наступного року, опівночі, настане такий сприятливий момент.

Відповідь на п'яте запитання: — В яку саме частину неба треба цілити гарматою, що з неї має вилетіти ядро?

— Беручи до уваги вищезазначені обставини гармату слід навести на зеніт, щоб напрям був перпендикулярний до горизонту, — тоді ядро швидше позбудеться земного притягання. Але щоб Місяць пройшов зенітом, треба місцевість, з якої зроблять постріл, обрати між 0° та 28° південної або північної широти. В інших місцевостях стріляти довелося б під косим кутом, що може завадити успіхові спроби.

Відповідь на шосте запитання: — Де в небі перебуватиме Місяць у той момент, коли вистрілить гармата?

— У момент пострілу Місяць, який щодня пересувається по небу на 13°10? 35'', повинен бути від зеніту на відстані в чотири рази більшій, тобто на 52°42? 20'', або на відстані, відповідній до шляху, що його він пройде під час польоту ядра. Проте треба зважити на відхилення ядра під впливом обертання Землі, і через це воно досягне призначеного місця, відхиляючись на відстань у 16 земних радіусів, а це на орбіті Місяця становить близько П градусів; додаючи ці 11°, матимемо запізнення Місяця приблизно на 64°. Отже, в момент пострілу лінія від Місяця до пункту спроби повинна утворювати з вертикаллю даного місця кут у 64°.

Ось відповіді Кембриджської обсерваторії на запитання членів Гарматного клубу. Звідси:

1. Гармату треба встановити на місцевості між 0° та 28°географічної широти.

2. Треба націлити її в зеніт цієї місцевості.

3. Ядро повинне мати початкову швидкість 11 000 метрів на секунду.

4. Зробити постріл треба 1 грудня наступного року о 10 годині 46 хв. 40 сек. вечора.

5. Снаряд досягне Місяця через чотири дні після пострілу, 4 грудня, якраз опівночі, тоді, коли Місяць буде в зеніті. Тому члени Гарматного клубу повинні, не гаючи часу, розпочати потрібні для цього роботи, і бути напоготові, щоб діяти в певний момент, бо коли вони не використають 4 грудня, то побачать Місяць у таких сприятливих умовах поєднання перигея з зенітом не раніш, як через 18 років і 11 днів.

Рада Кембриджської обсерваторії, з свого боку, віддає себе в повне розпорядження клубу в астрономічних питаннях і цим листом приєднує свої привітання до привітань усієї Америки.

Від імені Ради

Дж. М. Бельфаст,

директор Кембріджської обсерваторії».

Спостерігач, який мав би над усяку міру гострий зір і робив би свої спостереження з невідомого центра, що навколо нього обертається світ, міг би побачити, як міріади атомів наповнювали простір у ту епоху, коли ще утворювався всесвіт. Але поступово, протягом століть, відбулися зміни. Ці атоми з'єдналися хімічно, відповідно до свого тяжіння, перетворилися на молекули (часточки) й утворили туманності, які вкривають усе небо.

Туманності відразу почали обертатися навколо своєї осі. Вісь також почала обертатися навколо себе й поступово згущувалась. За непохитними законами механіки із зменшенням об'єму маси від згущення обертальний рух прискорювався, і внаслідок цих двох дій у центрі туманності утворилась основна зоря. Інші часточки туманності мають таку саму властивість, як і їх основна зоря, тобто вони згущуються від постійного обертального руху і згодом перетворюються на зорі. Туманності саме так і виникли.

Одну з цих туманних плям назвали «Млечною Путтю»[19]; вона має 18000 000 зір, з яких кожна зробилася центром свого світу. Якби можна було розрізнити серед цих 18 000 000 зір одну й не дуже блискучу, ту, яку звичайно називають Сонцем, можна було б, так би мовити,