read-books.club » Фантастика » Небезпека 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпека"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Небезпека" автора Йос Ванделоо. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 24
Перейти на сторінку:
Але важкий гуркіт виразно долітав крізь вечірнє повітря аж сюди. Від нього, здавалося, ледь чутно двигтіла підлога й стіни. Звичайно ж, то були поїзди, То їхні колеса видзвонювали по рейках свою монотонну пісню. Ці металічні звуки розтинали ніч на шмаття.

Бентінг дивиться крізь сутінь на Моленара, який начебто спить. Раптом озивається голос Дюпона, ледь чутний за гуркотом поїздів.

— Ви теж це чуєте, Бентінг?

— То поїзди. Десь тут недалеко залізниця. А може, й станція.

— Ви так гадаєте? А я вже занепокоївся.

— Чому?

— Думав, то тільки мені вчувається. Ніби гуркоче у мене в голові.

— Заспокойтеся. То поїзди.

Вони замовкли, Мартін Моленар неспокійно засовався. Перевернувся на другий бік, Може, їхня розмова не давала йому спати? А може, приснився поганий сон?

— Невже повз нас могло пройти так багато поїздів? — тихо спитав Дюпон.

— Мабуть, дуже завантажена лінія, — відповів Бентінг. — Схоже, що йде багато товарних, а може, й далекі швидкі.

— Дивно, що поїзди йдуть так близько від лікарні.

— Та, може, й не так близько. За кілометр або й далі. Мабуть, звідти вітер, тому так чутно.

— Як же тут спатимуть хворі, коли стоїть така гуркотнеча?

— Скоро звикнете. Завтра ви їх напевне вже не чутимете.

— Ви так думаєте?

Дюпон узагалі схильний до наївних утіх. Він усе життя був великою дитиною. Мати завжди вважала його малим хлопчиком. І дружина йому дісталася з такою материнською вдачею, що йому просто не випало нагоди виробити спосіб мислення, властивий дорослому чоловікові. Може, через те він і був такий невимушений і жвавий, а в серйозних справах ненадійний та наївний. Він і тепер міг укладати такі ж фантастичні плани, як і в п’ятнадцять років. А було йому вже сорок п’ять. Коли його надії чи сподівання не здійснювались, або коли йому траплялося хоч трохи захворіти, Дюпон засмучувався, мов дитина. І так само міг наївно зрадіти з нічого, як оце тепер. Чисто тобі негритянське дитинча, якому дали клаптик фольги. Або великого блискучого камінця чи пташеня. Але раптом він знову спохмурнів.

— Довго вони нас тут триматимуть?

— Не знаю. Поки не одужаємо.

— Ви гадаєте, що це триватиме довго?

— Не знаю та й не можу цього знати.

— У вас що-небудь болить?

— Ні, по-справжньому ніде не болить. Так тільки, трохи нездужається і відчуваю кволість.

— Я теж. А Моленар спить?

— Спить, але взагалі він стривожений. Здається, йому перепало найбільше.

Спадає тиша, мов завіса по закінченні вистави. Знову чути далекий гуркіт поїздів. Вони невпинно мчать крізь ніч, пильно вдивляючись у світ своїм одним оком. Вони — королі в царстві сліпих. Моленар уві сні мимрить щось нерозбірливе. «Марить, — думає Бентінг. — Треба подзвонити черговій сестрі».

Сестер було дві. У своїх захисних костюмах вони скидалися на хворих у психіатричній лікарні. Одна була велика і в’їдлива, з опущеними плечима й довгими руками, якими весь час розмахувала. Друга — пухкенька, негарна. І тут були втрачені ілюзії: ми чомусь завжди вважаємо, що медсестра має бути привабливою, чарівною. Вночі вона приходить до ліжка хворого, уважна й турботлива. «До ліжка і в ліжко», — з усмішкою думає Бентінг. Але все це ілюзії. Існують і негарні медсестри, які ні за що в світі не погодяться це зробити. А надто тепер. У їхньому випадку — аж ніяк… Він натискає кнопку виклику.

Моленар уже напівсидить у ліжку. Він скаржиться на спрагу. «Я не повинен спати», — думає Бентінг. І йому стає дуже шкода самого себе.

Дюпон, як видно, не спить, але голосу не подає. Він слухає звуки ночі.

І гуркіт поїздів.


Удосвіта, коли Бентінг і Дюпон трохи задрімали, їх збудив стогін Моленара. Вони майже водночас натиснули свої кнопки. Десь далеко, в кінці коридора, пролунав дзвінок, почулися звуки ходи. Двері відчинились, і до палати зайшла нічна медсестра. Вона зразу підійшла до ліжка Моленара, яке стояло біля самих дверей. Дала йому випити ліки, ковтнути таблетку. І поквапно вийшла.

Мартіна вивернуло. Бентінг вибрався з ліжка й допоміг йому. Він тримав руку на чолі хворого, який зі стогоном, поштовхами, блював. Коли все минуло, Мартін ліг. Його тіпало, він дуже змерз. Очі в нього були широко розплющені. Він подивився на товаришів по нещастю і похитав головою: мовляв, почуває себе препогано.

— Щось у мене з язиком, — сказав він Бентінгові. Тоді відкрив рота, і той побачив, що язик у Мартіна розпух і колір у нього якийсь незвичайний.

— Що-небудь бачите? — прошепотів Мартін. — У мене в роті весь час кисло.

Бентінг кивнув головою і раптом помітив, що на обличчі й на руках у Мартіна з’явилися сотні дрібненьких виразок. Він глянув на свої руки й побачив, що вони є і в нього, тільки ще менші. Деякі тільки намічались під шкірою. Бентінг злякався й показав руки Дюпонові.

— Я знаю, — озвався той. — Ще вночі відчув, що вони в мене з’явилися.

Увійшов професор. За ним у кільватері пливла висока жінка, з вигляду медсестра. Бентінг знов заліз у ліжко. Професор оглянув Моленара, зміряв температуру. Це тривало довго. Професор стояв спиною до Бентінга й Дюпона. Ось він зробив рух головою. Сестра підготувала шприц і подала професорові, який вправним рухом зробив укол. Моленар судомно стулив губи, але якоїсь іншої реакції на укол не було помітно.

Потім професор оглянув Бентінга й теж зробив йому укол. А після нього — Дюпонові, який дивився на шприц з огидою і аж зблід на виду. Сестра записала на картки дані про стан і самопочуття хворих. Потім їх намастили маззю. На обличчя, на шию і руки нанесли товстий шар густого, як желе, крему. Мабуть, для лікування тих виразок. Найдужче постраждали від радіоактивного проміння відкриті частини тіла. Їх і лікували насамперед. Бентінг уважно стежив за процедурою медичного огляду і стосунками між професором і медсестрою. Вона

1 ... 5 6 7 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпека"