Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

й дружби у ставленні до своїх ровесників, товаришів по гімназії. В юнацькій трилогії Смолича в інтелектуальному блиску постав перед нами письменник мислячий, дотепний, часто іронічний щодо себе й до інших… Смолич-белетрист відкрив перед нами в цікавій захоплюючій формі світ, до того не знайомий, отих провінційних гімназистів та їхніх вчителів, що почували себе органічною часткою народного життя і котрі вже з ранніх літ прагнули обрати для себе дорогу чесної праці, віддатись внутрішньому покликанню, патріотичному служінню народові» (Про Юрія Смолича, с. 50–51).

Тут цілком справедливо наголошено на відтворенні у трилогії шляхів, духовного досвіду покоління, широкого кола сучасників автора. Саме тому використання добре відомого і пережитого матеріалу, фактів і подій, що являють, за висловом С. Шаховського, «частину передтворчої біографії» Юрія Смолича, не лише надають оповіді характеру реалістичної точності й переконливості, а й стають основою широких узагальнень, передають самий глибинний зміст життя народу.

Три частини книги відтворюють у хронологічній послідовності становлення характеру героїв. Найменша за обсягом повість «Дитинство» охоплює найбільший час — до десяти років (приблизно 1902–1912 рр.), роман «Наші тайни» — три роки першої світової війни і час Жовтня (1914–1917), найбільший за обсягом роман «Вісімнадцятилітні» — лише один буремний 1918-й.

Поява творів, героєм яких виступає дитина, на думку дослідників, є свідченням високого рівня розвитку літератури, становлення реалістичного методу. Доказом цього в російській класичній літературі є славнозвісна трилогія Льва Толстого, твори Аксакова, Герцена, Гаріна-Михайловського, Короленка, Буніна. Звертання до образу дитини пов'язане з удосконаленням психологічного аналізу, що створює передумови для розкриття дитячої душі, діалектики формування особистості. У радянській літературі (трилогія М. Горького «Дитинство», «В людях», «Мої університети», «Дитинство Микити» О. Толстого, «Біліє парус одинокий» В. Катаєва) емоційний, внутрішній світ дитини розкривається у зв'язку із змалюванням впливу і оточення на її розвиток, дія розгортається в період рішучих соціальних зрушень, життя поступово зіштовхує її з контрастами, проявом суспільних суперечностей.

Ю. Смолич, використовуючи досвід попередників, про що він неодноразово згадував, уважно придивляючись до роботи сучасних йому письменників над проблемно-тематичним матеріалом, спільним для них, був першопрохідцем і в розробці цього жанрового різновиду прози в українській літературі.

У повісті «Дитинство» розповідь ведеться від імені малого, хлопчика Юри (на початку твору — трирічного), безпосереднє сприйняття якого коригується дорослим і досвідченим оповідачем. Дитинство героя характерне для родини трудового інтелігента передреволюційної доби. При цьому події не завжди належать біографії героя (чи й самого автора), вони можуть бути привнесені ззовні (чи створені уявою), проте автору завжди належить духовна історія героя, події його внутрішнього життя. Тут постає складне завдання поєднати наївність дитячого сприйняття з масштабом і вагомістю подій та фактів самої дійсності. Від того, наскільки органічно збігаються точки зору дорослого оповідача і героя-хлопчика, залежить правда, переконливість характеру. Тут є певні вікові невідповідності. Так, хлопчик, що чув уже про «бої бурських інсургентів»> чомусь з дивовижною наївністю ототожнює повідомлення про загибель «руських солдатів» у боях у Маньчжурії з можливою пропажею його олов'яних солдатиків. На часткові, та все ж відчутні прорахунки вказували вже рецензенти першого видання повісті. Вимогливий до себе, автор уважно працював над текстом, однак окремі вияви самодостатньої «мовно-стилістичної гри», на жаль, залишилися.

Життя малого Юри, спочатку обмежене родинним колом, іграми, з товаришами, книжками про індійців і благородних лицарів, одержує дедалі відчутніші імпульси «великого» світу. Суспільні події, смислу яких ще не розуміє малий Юра, стають факторами формування його характеру, визначають його симпатії до скривджених і знедолених. Він починає замислюватися, чому існують багаті і бідні, що таке «страйк», «безпорядки». Серед найсильніших вражень — погром, вчинений чорносотенцями, спогад про п'ятьох повішених страйкарів-робітників. Це стає визначальним фінальним підсумком, запорукою подальшого духовного зростання: «… Мов зблиск, мов вибух — упав на нього цей вічний жахливий образ. Білий сніг, і чорне згарище, безлад погромленого містечка і високі стовбури ярмаркової гойдалки, і п'ять мотузок, туго напнутих під страшною вагою… Юра мерщій розплющив очі, вхопив повні груди повітря і відкинувся навзнак… Ні! Жити треба було й далі. Неодмінно треба було жити далі. Жити! На злість драгунам, городовикам і губернаторам. Жити! Щоб повісити на мотузці — їх. Щоб їх не було… Юра заплакав. Гірко і радісно. Дитинство кінчилось. Починалося життя».

Так, починалося життя, коли для адекватного показу розвитку його процесів, зростання людської особистості письменник уже не може оперувати старими масштабами, виробленими зразками. Ширші завдання вимагали інших принципів організації художнього цілого. Змінюється кут зору на події, замість одного центрального героя виступає нерозчленоване (напочатку), підкреслено колективне «ми», що має уособити сучасне авторові покоління на вирішальному історичному зламі життя народу. Для нього найважливішим є розвиток самої центральної ідеї твору, заради чого функції оповідача не пов'язані з кимось одним із цих юнаків. При цьому, вказував сам Ю. Смолич, герої «мають своїх прототипів, хоча окремі персонажі і є збірними»; «кожний персонаж, навіть народжений справді з живої особи — є узагальненим» (Розмова з читачем, с. 120–121).

«Ми» — це одинадцять юнаків-гімназистів, футбольна команда, «ровесники, чотирнадцятилітки, однокашники і однокласники»: «… Ми були футболісти одної команди… Ми любили один одного. Ми були однодумці. Ми були спортсмени. Спорт — це був наш світ, наш фетиш, наша релігія, і ця релігія міцно єднала нас… Ми були товариші, друзі, побратими. В гімназії, в класі взагалі. Ми жили одними й однаковими інтересами. Ми були як один чоловік». Ось вони: «Голкіпер Піркес, беки Туровський та Воропаєв, хавбеки Жайворонок, Нальчицький, Зілов, форварди Кашин, Теменко, Репетюк, Сербии і Макар. Одинадцятеро. Як один».

Ці центральні персонажі твору розкриваються у своїй індивідуальній сутності поступово, в міру ідейного загартування, соціального розшарування, під впливом подій війни, гострих конфліктів політичного розвитку напередодні Жовтня. Виразно і переконливо показана еволюція героїв, поступовий процес розкриття ними «тайн життя»: «Наш світ був малий, мікроскопічний — скільки сягає людський зір, не більше… З географічними горизонтами кінчалися й наші обрії. Далі за виднокругом починалося вже справжнє, велике і доросле життя. По колу, по виднокругу, воно обступало нас своїми хвильними й нерозгаданими, такими манливими і такими моторошними тайнами».

Юнаки-гімназисти шукають відповіді на ті проблеми, що висуває перед ними життя, прагнуть розгадати його «тайни», починають бачити «життя — яке воно є». Кривавий трагізм імперіалістичної війни швидко розвіє ура-патріотичні ілюзії, війна залишає свій тяжкий слід у житті кожної родини, на фронті гине «правий хавбек» Вася Жайворонок…