Читати книгу - "Пішки на полюс"

Розглядаючи торосисті крижини, Сєдов раптом побачив на одній крижині великого білого ведмедя. Він стояв біля води і водив чорним носом: принюхувався, намагаючись зрозуміти, що то таке дивне і незрозуміле пливе по воді.

Георгій Якович задивився на ведмедя. То був величезний звір — такого можна зустріти тільки в Арктиці, — справжній господар крижаного краю.

«Ось це до речі! — подумав Сєдов. — Треба пополювати на нього. Це розважить команду. Та й попоїсти котлет із свіжої ведмежатини зовсім непогано!»

І Сєдов спрямував «Фоку» поближче до крижини, на якій був ведмідь.

— Гвинтівки! Давайте швидше гвинтівки! — почулися вигуки.

— Швидше! А то ведмідь утече!

Але ведмідь і не думав тікати. Він з цікавістю дивився на судно, що наближалось до крижини.

На борту, охоплені мисливським запалом, стояли з гвинтівками напоготові Сєдов, штурман, корабельний лікар і кілька матросів.

— Не поспішайте, підійдемо ближче! — говорив Сєдов, стримуючи товаришів.

Але куди там! Загримів постріл. Другий. Почалась стрілянина. Хтось, очевидно, поцілив у ведмедя. Він раптом рвонувся і важко осів на задні лапи. Через хвилину в нього влучила ще одна куля.

— Готовий! Ура! — залунали переможні вигуки. Але мисливці в захваті продовжували стріляти.

— Та зачекайте! Досить! Ви ж усю шкуру зіпсуєте! — весело гукнув Сєдов.

Стрілянина припинилась. Не чекаючи, поки «Фока» на малому ходу наблизиться впритул до крижини, Сєдов відкинув гвинтівку, схопив шматок мотуза і перестрибнув через борт. Стовпившись біля борту, матроси з задоволенням дивились, як їх начальник спритно і сміливо перестрибує через широкі тріщини в кризі. Коли до ведмедя було вже зовсім близько, звір несподівано підвівся, вишкірився і з риком рушив на беззбройного Сєдова.

Це було так несподівано, що в першу мить усі розгубились. Найстрашніше на полюванні — це коли поранений звір кинеться на мисливця. Схопивши гвинтівки, кілька чоловік кинулось на допомогу Сєдову. А він у цей час боровся один на один з розлюченим звіром. Спритно ухиляючись від ведмедя, Сєдов пробував накинути на нього зашморг.

Несподівано ведмідь кинувся у воду. Сєдов не розгубився. Він підбіг до краю крижини. Як тільки з води показалась вишкірена морда звіра, Сєдов накинув на неї зашморг. Але ведмідь відразу пірнув, і мотуз зісковзнув. Так повторювалось кілька разів.

Коли інші мисливці приєднались до начальника, ведмідь підплив до невеликої крижини і пірнув під неї. Мисливці приготувалися стріляти. Вони чекали довго, терпляче. Але ведмідь більше не з’являвся.

— Ох і мисливці! — сміявся Сєдов. — Ну, чого носи повісили? Іншим разом не втече. Наш буде.

Наступного дня, уже надвечір, коли втомлений Сєдов спускався з вант, де він провів багато годин, залунали вигуки вахтового матроса:

— Ведмідь! Бачу ведмедя!

Втому як рукою зняло. Сєдов знову, випередивши всіх, кинувся за борт. Біг навздогін ведмедеві, не розбираючи дороги. Не раз провалювався по пояс у крижану воду.

Але й цього разу мисливці повернулись без трофеїв. Утік ведмідь.

І лише на третій день полювання закінчилось успішно. Ледве-ледве притягли матроси на корабель свою здобич. А незабаром на «Фоці» розпочався справжній бенкет. Корабельний кок ледве встигав готувати котлети і смажити біфштекси. Скрізь на кораблі лунав веселий сміх, чулися дотепні жарти.

Після ситної вечері завели грамофон. Потім хором співали пісні. І на деякий час забули про тяготи і злигодні. Не хотілось думати про труднощі. Та й самі труднощі почали здаватись зовсім не страшними, легко переборними.

На відпочинок розійшлись пізно вночі. Тихо стало на кораблі. Чувся тільки безперервний шурхіт крижин, що терлися об борт судна, та гарчання собак.

А наступного дня прийшла біда.

«Фока» йшов вузькою протокою, обминаючи невеличкий острів Панкратьєва, що прилягав до північної частини Нової Землі. Раптом почувся дужий удар. Судно здригнулось. Затряслись, захитались щогли, і «Фока» зупинився, натрапивши на мілину.

— Нічого, — сказав Сєдов, — поки погода тиха, облегшим ніс, завеземо кормовий якір. А коли почнеться приплив, «Фока» зіскочить з мілини.

Почався аврал. Разом з усіма Георгій Якович перевантажував вугілля. Переносив мішки і ящики з носа корабля і з трюму на корму.

— Ви б відпочили, Георгію Яковичу, — пропонували йому матроси, коли він брався за якийсь чималий тюк. — Ми самі впораємось.

— Гаразд, гаразд! — весело відповідав Сєдов. — Для мене це звична справа.

Усі на «Фоці» знали, що Сєдов не білоручка, що перед тим, як він потрапив у Мореходні класи і став досвідченим моряком, йому чимало часу довелось попрацювати вантажником у ростовському порту.

І зараз, хоч відтоді й минуло багато років, Георгій Якович дивував усіх своєю спритністю і невтомністю. Ніхто з команди не міг з ним зрівнятися. Найважчі мішки або ящики, з якими й двом нелегко впоратися, Георгій Якович звалював собі на спину і, широко розставляючи ноги, легко переносив на нове місце.

Аврал тривав майже цілий день. Надвечір погода погіршала. Посилився вітер. Посипав густий сніг. Уже в темряві матроси навантажили на шлюпку якір вагою в шістдесят пудів. Завезли його якнайдалі від «Фоки» і скинули на дно. Повернувшись на корабель, почали вибирати якірний ланцюг, сподіваючись зрушити «Фоку». Але він міцно сидів на мілині і не зрушував з місця. Тоді Сєдов наказав підняти паруси. І це не допомогло. Становище стало серйозним.

Побачивши, що всі дуже стомились, Сєдов вирішив відкласти роботи до ранку.

— Спати! Відпочивати! Ранок мудріший від вечора! — жартома додав він, щоб підбадьорити команду.

Всі розійшлися по своїх каютах. Георгій Якович цієї ночі не склепив очей. З відкритого моря почали бити великі хвилі, і на «Фоку» посунули важкі крижини. Вони з такою силою билися об його корпус,