Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

Запобігання адміністративним правопорушенням здійснюється за допомогою широкого арсеналу методів, основними з яких є такі: соціально-політичні (посилення боротьби з негативним впливом деліктогенних факторів, підвищення суспільно- політичної активності громадян, посилення та розвиток профілактичної функції колективів та інших соціальних груп); економічні (мінімізація негативного впливу деліктогенних факторів економічного характеру, удосконалення системи економічного аналізу та звітності, фінансового контролю тощо); соціально-психологічні (вплив на суспільну та індивідуальну свідомість з метою формування законослухняної поведінки); культурно-виховальні (підвищення рівня моральної та правової культури громадян, формування в них поваги до соціальних, правових та інших норм); адміністративно- правові (переконання і примус).

Основними суб’єктами діяльності із запобігання вчиненню адміністративних правопорушень є: місцеві органи влади та їх виконавчі структури, які несуть відповідальність за стан правопорядку на підвідомчій території, органи внутрішніх справ, суду, юстиції, прокуратури, служби безпеки, центри соціальної реабілітації, суспільні об’єднання, які спеціально були створені для такої діяльності, інші органи державного управління, підприємства, організації установи, громадські формування, які займаються профілактичною діяльністю поряд із своєю основною функцією, а також окремі громадяни. Для участі в профілактиці адміністративних проступків за місцем роботи або мешкання громадян можуть створюватися певні добровільні організації, порядок діяльності яких встановлюється законодавством України.

[У назві статті 7 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

[У частину першу статті 7 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

[У частині другій статті 7 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

[У частину третю статті 7 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

[У частину четверту статті 7 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Законність - це принцип, обов’язкова вимога, метод, режим і стан неухильного дотримання, виконання і застосування законів та заснованих на них інших правових актів усіма учасниками суспільних відносин у всіх сферах суспільного життя. Закріплену законодавством вимогу дотримуватися правових приписів, яка звернена до усіх суб’єктів суспільних відносин, необхідно вважати принципом. Прояв законності у конкретній поведінці (діяльності суб’єктів) стає методом і станом їх діяльності. Елементом режиму суспільної діяльності законність буде тоді, коли більшість учасників суспільних відносин дотримують, виконують і правильно застосовують правові приписи.

Обов’язок дотримуватися вимог законності поширюється на всіх суб’єктів права. Це положення закріплене багатьма конституційними положеннями. Так, у ст. 6 Конституції України проголошується, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 68 Основного Закону визначає, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Присяга, яку перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України, містить такі слова: «Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників» (ст. 79 Конституції України). Аналогічні слова містить і присяга Президента України, текст якої закріплений у ст. 104 Конституції. Відповідно до ст. 113 Основного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. В ст. 129 Конституції визначається, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, а також проголошується рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Характерною рисою законності як принципу є його універсалізм. Принцип законності поширюється на всі сфери та всіх учасників суспільних правовідносин. У свою чергу законність містить принципи єдності законності, верховенства закону, неприпустимості протиставлення законності і доцільності, реальності законності.

Змістом принципу єдності законності є загальнообов’язковість приписів чинного законодавства для всіх суб’єктів правових відносин, єдине розуміння юридичних критеріїв оцінки поведінки учасників правовідносин. Значення цього принципу полягає у вирівнюванні правового регулювання суспільних відносин незалежно від видів нормативних актів, суб’єктів правовідносин і характеру об’єктів впливу. Верховенство закону обумовлює підпорядкування закону всіх юридичних актів (як нормативних, так і правозастосовчих). Конституція держави має вищу юридичну силу, тому усі закони повинні відповідати саме Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, до того ж підзаконні акти приймаються і діють тільки у тому випадку, коли які-небудь суспільні відносини не врегульовані законом. Неприпустимість протиставлення законності і доцільності як принцип передбачає, що не можна нехтувати вимогами закону з міркування життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної), оскільки міркування останньої враховуються в межах закону. Правові закони володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору чітко у рамках закону найбільш оптимальних варіантів здійснення правотворчої та правореалізуючої діяльності. Отже, доцільність не може суперечити законності та існує лише у межах останньої.

Реальність законності - досягнення фактичного виконання правових принципів у всіх видах діяльності та невідворотність відповідальності за будь-яке їх порушення, за допомогою як загальносоціальних факторів, так і спеціальних державно-правових, зокрема й примусових засобів.

Невід’ємною умовою ефективного впливу принципів законності на суспільні правовідносини є додержання таких умов: а) наявність розвиненої системи права, яка відображає об’єктивні потреби держави та