Читати книгу - "Планета трьох сонць"

Северсон схилив голову:

— Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я i вона…

— Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довiряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жiнка, яка потребує, щоб бiля неї був лицар? То їх буде аж п'ятеро… Я розумiю, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвiдомте, що ми не на прогулянцi. Завойовуючи невiдомi краї Всесвiту, без дисциплiни ми скоро б зазнали поразки. Як колишнiй солдат, ви це повиннi були б знати краще, анiж я. «Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!» — казали нашi предки… — посмiхнувся Навратiл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б'ється пiд грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо вiн справдi поступиться мiсцем в «Стрiлi», полетите разом з нами.

Цаген охоче передав Северсону спорядження та особистi запаси харчiв. Щасливi обранцi попрямували до «Стрiли». Услiд їм лунали побажання:

— Щасливої дороги!

— Сердечний привiт квартянам!

— До скорого побачення!

Отвiр герметично закрився. Кiлька чоловiк швидко вiдокремили «Стрiлу» вiд велетенського «Променя».

Атомнi реактори очiкували тiльки сигналу, щоб звiльнити неймовiрну енергiю для реактивних моторiв.

— Вперед! — наказав Навратiл.

Лiтак вислизнув з обiймiв «Променя» i попрямував униз, до великого живого глобуса.

Через двi години вiн уже плив на висотi сто двадцять кiлометрiв над поверхнею Кварти.

— Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратiл до Крауса. Кiнозйомка нам багато допоможе при складаннi карти, а до того ж так легше буде знайти пiдходяще мiсце для посадки лiтака.

Головний пiлот мовчки кивнув головою на знак згоди.

Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрiї, в багряно сяючiй атмосферi висiло найбiльше сонце — жовта Центавра А; пiзнiше випливла Центавра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трiйцi криваво-багряна Проксима — з'явилась уже при польотi над протилежною пiвкулею.

— Маю сумнiв, чи квартяни знають, що таке санки й лижi, — жартував Краус.

— Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снiгу не розживешся. А може, тепер на всiй планетi палюче лiто? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!

— Погляньте, — показав Краус пальцем вниз. — Бачите оту он широку протоку мiж двома суходолами? Iдеальне мiсце для посадки. Як ви гадаєте, капiтане?

— Можливо, — труснув головою академiк. — Але хто нам дасть гарантiю, що саме в тих мiсцях ми не розiб'ємось об дно? Безумовно, ми повиннi подивитись з близької вiдстанi.

— То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.

— Так, знижуйтесь до двох тисяч метрiв…

«Промiнь» тим часом встановив постiйну швидкiсть вiсiм кiлометрiв на секунду. Така швидкiсть була йому необхiдна для того, щоб перетворитись на штучний супутник Кварти.

Бiля апаратiв лишились тiльки черговi, а решта астронавтiв сiли до телевiзорiв i з напруженням стежили за передачею з «Стрiли».

— Повiтря мiстить, крiм азоту, ще й гелiй, але цiлком придатне для дихання! — повiдомляє Свозилова. — Тиск на висотi тисяча метрiв над планетою дорiвнює нуль цiлих вiсiм десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вiльно пересуватись без скафандрiв…

— Чудесно! — вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевiзора. — Отже…

Вiн так i не встиг закiнчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтiв. Усi повилiтали з крiсел. Вiдцентрова сила через мить показала, що «Промiнь» набув обертального руху.

Першим опам'ятався Чан-су. Вiн насилу добрався до вiдеофону i натиснув на кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.

— Струму нема! — вигукнув вiн. — Тривога номер один! «Промiнь» пошкоджено!

Всi вмить одягнули скафандри. За аварiйним розкладом кожен помчав на свою дiльницю: Вроцлавський — до кабiни управлiння, Чан-су — до електростанцiї, решта — до складiв ядерного пального та кисневих камер.

Вiдчинивши сталевi дверi атомної електростанцiї, Чан-су нiби остовпiв на порозi: крiзь велетенський рваний отвiр у стiнi на нього дивилось зоряне небо. Вiд апаратури лишились самi уламки.

Старанно замкнувши за собою герметичнi дверi, щоб з зорельота не виходило повiтря, Чан-су помчав до головної кабiни.

Там на нього чекали невтiшнi повiдомлення:

— Прилади не працюють…

— Склади пального й продуктiв знищено… Знищено обидва допомiжнi лiтаки…

— Швидкiсть «Променя» вiд удару знизилась…

Чан-су чiтко й енергiйно давав розпорядження:

— Ввiмкнiть резервнi газовi ракети й вирiвняйте зорелiт… Перевiрте акумулятори… Як кисневi камери?

— Там усе гаразд. Акумулятори цiлi, — сказав Вроцлавський.

Чан-су ввiмкнув допомiжний передавач i сiв до мiкрофона:

— Алло! Алло!.. «Стрiла», «Стрiла»!.. Говорить «Промiнь»… Корабель сильно пошкоджено. Причини ще не знаємо. Мабуть, метеорит… Знищено атомну електростанцiю, а також обидва нижнiх склади…

В ту мить, коли Навратiл почув цей одчайдушний заклик, поплавки «Стрiли» торкнулись поверхнi моря.

Перед астронавтами розкрився новий, досi не бачений свiт.

— Бiля апарата — Навратiл. Ви чуєте мене?

— Я — «Промiнь». Бiля апарата Чан-су. Чуємо вас добре… Зорелiт ми вже вирiвняли, так що тепер небезпека зруйнування не загрожує. Ми всi здоровi.