Читати книгу - "Зірки Егера"

— Чи ти, попе, з глузду з'їхав! Ти, чого доброго, ще й сам станеш на службу до Яноша!

— А ти на старість угорцем перестанеш вважатися! — гаркнув йому у відповідь священик.

— А ти ще в кати наймешся! — загорлав на нього Цецеї.

— А ти до німців! — розлютився піп.

— Кат!

— Німець!

— Шкуродер!

— Зрадник батьківщини!

Сивоволосі діди аж посиніли від люті, коли гримали один на одного. Добо вже готовий був розводити їх.

— Та не лайтеся, господь з вами! — промовив він схвильовано.— Краще вже посваріться з турками.

— Тобі цього не зрозуміти, брате,— махнув рукою Цецеї, сідаючи на стілець.— Цьому попові Запої велів відрізати язика, а мені — праву руку. Чи ж не дурень піп, коли обрубком свого язика захищає Запої?

— Якби він був тільки моїм особистим ворогом,— відповів священик стишеним голосом,— я б йому давно все пробачив. Але я все-таки й тепер кажу: нехай краще він наказує угорцям, аніж якийсь німець.

— Ні, хай уже краще німець, ніж турок! — знову закричав Цецеї.

Добо змушений був перебити дідів, щоб вони не зчепилися знову.

— Мало приємного і в тому, і в іншому, це правда. Треба вичекати доти, доки не з'ясується, чи виставить німець своє військо проти турків. І пересвідчитись, чи не надумав Янош продати країну туркам?

— Він її, брате, вже давно продав! — сказав Цецеї.

— Не вірю,— відповів Добо.— Він ніколи особливо не загравав з турками, його найбільше цікавила корона.

На столі з'явився таріль із смаженими курчатами. Старі полагіднішали. Всі сіли за стіл.

— Ех, колись і я був таким молодим, як ти, брате!..— Цецеї похитав головою.— Скільки тобі років?

— Тридцять один,— відповів Добо.— То не сьогодні-завтра й мене вже ніхто не назве молодим.

— Поки чоловік не одружений, він завжди молодий. А тобі вже пора.

— Все ніколи,— відмахнувся Добо.— Я, батьку, з юнацьких літ постійно в боях.

— Так і треба. Угорці живуть так відтоді, як світ світом. Ти, може, гадаєш, що я на балах загубив обидві ноги? Я, брате, починав воювати разом з Каніжі[9].Мене і король Матяш[10] називав по імені. А закінчив я разом з Дожею, а він, можеш мені повірити, був справжнім героєм.

Цецеї підняв наповнений по вінця кубок.

— Хай благословить господь угорців й особливо тебе, брате. Хай пошле тобі перемогу над ворогом і гарну дівчину за дружину. Ти вмієш грати в шахи?

— Ні,— відповів Добо, усміхнувшись такому повороту в думках Цецеї. Одним духом він вихилив кубок міцного червоного вина, подумав: «Тепер мені зрозуміло, чому старі так розійшлися».

— Тоді з тебе вийде гарний полководець,— сказав Цецеї.— Якби ми воювали азіатським способом — рать на рать, не вийшов би. Але ми б'ємося по-угорськи — людина на людину. А цього шахівниця не навчить.

— Виходить, ти все-таки вмієш грати?

— Ні, я просто знаю, як грають.

— От коли навчишся — інакше судитимеш. За годину шахової гри, брате, можна взнати всі прийоми справжнього бою.

— Може, ви з панотцем Балінтом граєте вдома?

— Ми? Ніколи! Ми й без шахів сваримось достатньо. А разом же виростали, жили поруч, воювали...

— ...Разом і помремо,— закінчив священик, киваючи головою.

Старі приязно перезирнулися і почаркувались.

— І все ж,— витер вуса Цецеї,— погодься, що той Фердінанд порядна людина, раз він зумів витурити Море з його замку.

— Це справа не тільки рук Фердінанда,— зауважив Добо,— а обох королів. Вони виставили об'єднане військо. Сваволю Море вже годі було терпіти, під кінець він навіть могили став грабувати.

— Але все-таки Фердінанд послав численне військо.

— Ні, це Яношеве військо було більше. Фердінанд тільки звелів Балінту Тереку допомогти Яношу і прислав ще п'ятдесят рудокопів.

— Щоб розбити мури?

— Так... З нами й турки були...