Читати книгу - "Гайдамаки"

не минає. Отакий-то наш отаман, Орел сизокрилий! І воює, і гарцює З усієї сили — Нема в його ні оселі, Ні саду, ні ставу… Степ і море; скрізь битий шлях, Скрізь золото, слава. Шануйтеся ж, вражі ляхи, Скажені собаки: Йде Залізняк Чорним шляхом, За ним гайдамаки”. Запорожець Оце-то так! вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі- Гайдамака Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків? Запорожець Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати… Гайдамака І вішати, і мордувати! Добре, єй-богу, добре! Ну, це так! Далебі, дав би карбованця, якби був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара в’язне, більше м’яса буде Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків. Кобзар До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо! “Ночували гайдамаки В зеленій діброві, На припоні пасли коні, Сідлані, готові. Ночували ляшки-панки В будинках з жидами, Напилися, простяглися Та й…” Громада Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?.. ще раз… о!.. “Задзвонили, задзвонили!” — Пішла луна гаєм. “Ідіть же ви та молітесь, А я доспіваю”. Повалили гайдамаки, Аж стогне діброва; Не повезли, а на плечах Чумацькі волові Несуть вози. А за ними Сліпий Волох знову: “Ночували гайдамаки В зеленій діброві”. Шкандибає, курникає, І гич не до речі. “Ну лиш іншу, старче божий!” — З возами на плечах Кричать йому гайдамаки. “Добре, хлопці, нате! Отак! отак! добре, хлопці! А нуте, хлоп’ята, Ушкваримо!” Земля гнеться. А вони з возами Так і ріжуть. Кобзар грає, Додає словами: “Он гоп таки так! Кличе Гандзю козак: “Ходи, Гандзю, пожартую, Ходи, Гандзю, поцілую; Ходім, Гандзю, до попа Богу помолиться; Нема жита ні снопа, Вари варениці”. Оженився, зажурився — Нічого немає; У ряднині ростуть діти, А козак співає: “І по хаті ти-ни-ни, І по сінях ти-ни-ни, Вари, жінко, лини, Ти-ни-ни, ти-ни-ни!” “Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!” Кричать гайдамаки. “Ой гоп того дива! Наварили ляхи пива, А ми будем шинкувать, Ляшків-панків частувать. Ляшків-панків почастуєм, З панянками пожартуєм. Ой гоп таки так! Кличе панну козак: “Панно, пташко моя! Панно, доле моя! Не соромся, дай рученьку, Ходім погуляймо; Нехай людям лихо сниться, А ми заспіваймо. А ми заспіваймо, А ми посідаймо, Панно, пташко моя, Панно, доле моя!” “Ще раз, ще раз!” “Якби таки або так, або сяк, Якби таки запорозький козак, Якби таки молодий, молодий, Хоч по хаті б поводив, поводив. Страх мені не хочеться З старим дідом морочиться. Якби таки…” “Цу-цу, скажені! схаменіться! Бач, розходилися! А ти, Стара собако, де б молиться, Верзеш тут погань. От чорти!” Кричить отаман. Опинились; Аж церков бачать. Дяк співа, Попи з кадилами, з кропилом; Громада — ніби нежива, Анітелень… Поміж возами Попи з кропилами пішли; За ними корогви несли, Як на Великдень над пасками. “Молітесь, братія, молітесь! — Так благочинний начина. — Кругом святого Чигрина Сторожа стане з того світу, Не дасть святого розпинать. А ви Україну ховайте: Не дайте матері, не дайте В руках у ката пропадать. Од Конашевича і досі Пожар не гасне, люде мруть, Конають в тюрмах, голі, босі… Діти нехрещені ростуть, Козацькі діти; а дівчата!.. Землі козацької краса У ляха в’яне, як перш мати, І непокритая коса Стидом січеться; карі очі В неволі гаснуть; розкувать Козак сестру свою не хоче, Сам не соромиться конать В ярмі у ляха… горе, горе! Молітесь, діти! страшний суд Ляхи в Україну несуть — І заридають чорні гори. Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили? де лежить Останок славного Богдана? Де Остряницина стоїть Хоч би убогая могила? Де Наливайкова? нема! Живого й мертвого спалили. Де той Богун, де та зима? Інгул щозиму замерзає — Богун не встане загатить Шляхетським трупом . Лях гуляє! Нема Богдана — червонить І Жовті Води, й Рось зелену. Сумує Корсунь староденний: Нема журбу з ким поділить. І Альта плаче: “Тяжко жити! Я сохну, сохну… де Тарас? Нема, не чуть… не в батька діти!” Не плачте, братія: за нас І душі праведних, і сила Архістратига Михаїла. Не за горами кари час. Молітесь, братія!” Молились, Молились щиро козаки, Як діти, щиро; не журились, Гадали теє… а зробилось — Над козаками хусточки! Одно добро, одна слава — Біліє хустина, Та й ту знімуть… А диякон: “Нехай ворог гине! Беріть ножі! освятили”. Ударили в дзвони, Реве гаєм: “Освятили!” Аж серце холоне! Освятили, освятили! Гине шляхта, гине! Розібрали, заблищали По всій Україні Треті півні Ще день Украйну катували Ляхи скажені; ще один, Один, останній, сумували І Україна, і Чигрин. І той минув — день Маковія, Велике свято в Україні. Минув — і лях, і жидовин Горілки, крові упивались, Кляли схизмата, розпинали, Кляли, що нічого вже взять. А