Читати книгу - "Сибіріада польська"

— Ну добре... Отже так, громадянко Висоцька, ви також, разом з усією сім’єю, рішенням радянського уряду будете переселеною в інший район СРСР. Збирайтеся так, як ваші квартиранти. І швидко, бо маєте на це все півгодини.

Вікта впала перед цивільним на коліна.

— Пане товаришу начальнику, змилуйся над нами сиротами! Змилуйся! За що? Куди? Чоловік з війни не повернувся. Чекаю на нього днями й ночами, очі видивляю, батька дітям, сиротам, чекаю... А де він нас потім знайде? Пане начальнику, пане начальнику...— йшла на колінах, під ноги обняти хотіла. Один з солдатів відгородив Вікту гвинтівкою.

— Заспокойтеся, жінко! Заспокойтесь! Це є рішення радянського уряду і мусить бути виконане. Ніхто його не може змінити.

— Пане начальнику, чоловіка нема, як він нас там знайде?

— Знайде, знайде! Допоможемо йому знайти, як тільки тут з’явиться.

— Тарасе! Куме! — Висоцька, не встаючи з навколішок, повернулася до Тараса і благальним жестом піднесла руки вгору. — Куме, рятуй нас, заступись за нас, скажи добре слово, зроби щось, адже знаєш нас! Що я таке зробила, що ті мої бідні сироти комусь винні?

Гробельний не смів підняти очей, белькотів:

— Встань, встань, Вікто... Що я тут можу зробити... Адже бачиш... Встань, Вікто... Встань... що я тут...

— Ялівка кожну мить має отелитися! Ялівка! — Вікта перервала лемент у половині речення, зірвалася з колін і пригорнула до себе дітей. І раптом зміненим голосом скоріше засичала, ніж вимовила: — А хай вас усіх Господь Бог за мої кривди і за тих бідних сиріт покарає! — із розмахом плюнула Тарасові під ноги.

Ще минулого дня підвечір Флорек Ільницький зібрався гнати самогон. Цієї зими в цілій околиці селяни гнали самогон, що стало загальним явищем. Новий радянський уряд не досить ревно їм у цьому перешкоджав, бо не тільки, щоб сам за комір не виливав, але виходив з того розуміння, що з одурманеними п’яницями легше собі порадити. А селяни, як то селяни — одні гнали самогон, щоб собі попивати, інші з хитрості, на продаж. Ще інші знов, як звичай каже, на свята, на весілля, поминки, хрестини, іменини або на свинобій. Приказку нової російської влади, що «без горілки не розбєріош», не потрібно вже було нікому пояснювати.

Не дуже складну апаратуру встановив Флорек у стайні. Із заінтересованою ревністю допомагав Флореку у цьому горілчаному заході Бронек Шушкевич, уже дещо підтоптаний кавалер, пройдисвіт і забіяка, відомий гуляка й пес на баби.

Червоний Яр віддавна поговорював, що хто як хто, але Гонорка Ільницька мужчину, який зумів би їй догодити, напевно з-під своєї перини не викинула б. Навіть такого волоцюгу, як Бронек. Плітки-плітками, а правда була в тому, що Гонорка, баба гарна, зграбна, висока і будови, мов лань, погодилася взяти собі чоловіком Флорека, звичайно мужчину не з бідних, меткого й працьовитого, як мурашка, але від неї набагато старшого і такої нужденної фігури, що виглядав коло неї, як висушена гниличка. А крім того, хоч то їх не налагоджене одружене подружжя держалося вже гарних пару років, Ільницькі не могли дочекатися потомка. Не допомагали жертви, давані на меси, ані ліки, спроваджувані євреєм-аптекарем аж із самого міста Варшави, ані ворожба мандрівних циганок, ані замовляння сліпої Василиси з-під Гусятина; Гонорка і Флорек дитини як не мали, так не мали. «Безплідною мусить бути та Гонорка, і все, — зробили висновок місцеві баби,— бо дрочиться з ким будь-як, не примірюючи, дворняжа собака і нічого з цього! Безплідною мусить бути, безплідною і тільки!..»

Гонорка Ільницька мала всього досить! І того заздрісного розпускання пліток, і тих чоловічих улесливих поглядів, залицянь і поплескувань. Серед людей голову гордо задирала вгору, але на самоті, особливо у пусті та довгі безсонні ночі — закусувала губи до крові й виплакувала в подушку жаль за свою невдалу бабську долю. А те, що без гріха не була? Факт! Не лише з Бронеком валялася сплетена в любовній насолоді. Свідомо виходила на терло до тих, хто їй подобався. Відпускала собі гріхи тим, що від Флорека, від часу коли пару років тому простудився під час вивезення дерева з лісу, жодної чоловічої користі в ліжку не мала. Ну і та дитина, дитина, дитина! Боже! — як ця Гонорка хотіла мати дитину!

Тієї ночі довго не могла заснути, переверталася під розпареною периною. Раптом почула, як тихо скрипнули двері до сіней, підтягнула перину під саме підборіддя, у кімнатку тихенько, мов тінь, всунувся Бронек і нахилився над ліжком.

— Спиш, Гонорочко? — Був на підпитку, смердів стайнею і неперетравленим самогоном. На грудях відчула його жадобу пестощів, крижану з морозу долоню. Оскаженіло відкинула її з огидою.

— Геть мені звідси! І то вже! Бугаю запропащений!

— Що ти, Гонорочко, не бійся... Флорек спить у стайні, п’яний зовсім. Посунься, дай трішки зігрітися, не будь такою...

Відштовхнула його, звалила на підлогу.

— Іди геть звідси! А то вже, бо тобі лампу на тому дурному лобі розвалю!

І раптом розплакалася голосно, жалібно. Збентежений Бронек незграбно піднімався з підлоги і, бурмочучи щось під носом, винісся з кімнати. Чула ще тріск закриваних дверей і скрипіння його кроків на морозі, прямуючих до стайні.

У півсні, у напівсвідомості заскочив її міцний стукіт у вікно.