Читати книгу - "Пробуджена Енея"

Не зважаючи на тенденційність окремих джерел, я використовувала лише фактичні свідчення, а не їх критику.

Всі зібрані матеріали склали базу даних, серед яких: історичні відомості про етнічні релігії, наукові археологічні та фольклорно-етнографічні джерела, періодичні видання сучасних етнорелігійних громад, епістолярні та архівні пам’ятки, які дозволяють увести в загальний виклад цієї праці яскраві подробиці відродження етнічних релігій з конкретних країн і регіонів Європи та України і підготувати грунт для ширших узагальнень. Відомості фрагментарного характеру, зібрані мною, потребували упорядкування, осмислення з метою побудови цілісної картини сучасного стану етнорелігійних рухів у Європі в цілому, та в Україні зокрема.

Новизна дослідження – у якісно новому позитивному погляді на етнічну релігію (язичництво) як потужний етноінтегративний інститут народу, здатний викликати стимул до самозбереження етносу, і перспективи його відродження в сучасному світі. Введення до наукового обігу значного сучасного фактологічного матеріалу з проблем відродження етнічних релігій в європейських країнах здійснюється вперше. У роботі доведено, що етнічні релігії, на противагу світовим універсальним релігійним системам, залишаються глибинним і неодмінним джерелом національної самобутності і духовної культури. Вони зберігаються і проявляються як домінуючий елемент у побутовій релігійності людей, на рівні обрядової звичаєвості, в релігійній свідомості як спосіб розпізнання “своїх” і відторгнення “чужих”, тобто є ознакою самоідентифікації з власним етносом – у цьому проявляються найважливіші феноменальні якості етнічних релігій.

Посилання на наукову літературу подаються в тексті в квадратних дужках: перше число означає порядковий номер у списку літератури, друге число після крапки позначає сторінку; за наявності кількох томів – друге число після крапки (римськими цифрами) позначає номер тому, а третє після крапки – номер сторінки. Посилання на всю працю позначаються лише одним числом (порядковим номером у списку), що подається в квадратних дужках. Періодичні видання позначаються порядковим номером у списку, роком видання і номером випуску. Посилання на кілька джерел відокремлюються крапкою з комою. Посилання на святе письмо різних релігій подається за прийнятою традицією, наприклад: для Біблії – скорочена назва книги, номер пісні, номер вірша; для Рігведи – римською цифрою номер мандали, арабською номер гімну; для Велесової Книги – номер дошки з буквою або без неї.

РОЗДІЛ І.

ЕТНІЧНА РЕЛІГІЯ ЯК НАУКОВЕ ПОНЯТТЯ

І ДУХОВНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

І. 1. Поняття “етнос” та ”етнічна релігія”

Здавалось би людство дійшло тієї стадії розвитку, коли рівень універсалізації мав би знівелювати всі етнічні, культурні, звичаєві відмінності між народами. Однак, на тлі все прогресуючої глобалізації, як це не парадоксально на перший погляд, стають все очевиднішими відмінності між народами: причому не тільки мовні, історичні, антропологічні, психологічні, але насамперед – світоглядно-звичаєві, що мають свій конкретний вияв саме в релігії.

Вчені з різних країн все частіше відзначають, що “люди, які належать до різних цивілізацій, отримують цілком відмінні уявлення про взаємовідносини Бога і людини, індивіда і групи, громадянина і держави, батьків і дітей, чоловіка і жінки, про свободу і владу, про рівноправ’я і нерівність. Особливо важливими стають релігійні відмінності, оскільки в світі спостерігається новий вибух релігійних почуттів” [73. 5].

Приступаючи до цієї важливої теми, необхідно, насамперед, з’ясувати, що таке етнічна релігія, тобто сформулювати її визначення, встановивши її суттєво визначальні риси, притаманні тільки етнічній релігії, і те, що відрізняє її від інших (світових, інтернаціональних, глобальних, “аврамічних”) релігій і явищ. Визначення етнічної релігії не можливе поза визначенням понять етносу та етнічного.

Як зазначає націолог Г. Касьянов, нині більшість понять, пов’язаних з нацією та етносом мають “хамелеоноподібний” характер [211. 10]. Очевидно, що використання цих термінів носить ідеологічний характер з пріоритетом глобалістичного забарвлення, що використовується для досягнення політичної мети. Оскільки визначення етнічної релігії тісно пов’язане з визначенням самого поняття етносу, нам не обминути основних сучасних теорій щодо цього поняття.

Зарубіжна націологія виробила власні погляди на різні категорії й поняття стосовно етносів і міжетнічного спілкування. На американському континенті під словом етнос розуміють лише національну меншину. Так, наприклад, “Гарвардська енциклопедія американських етнічних груп” тлумачить грецьке слово етнос як нація, або раса, що завжди використовується для позначення сторонніх осіб чи груп [291. 47]. Як бачимо, тут слово “сторонні” означає фізичний масив людей іншого не місцевого етнічного статусу, тобто етнічна меншина, що мешкає в чужому етносередовищі. У “Вебстерівському світовому словнику” знаходимо ще більш відверте тлумачення: “нехристиянська, неюдейська нація чи група; язичники” [589. 499]. Тенденційність у підході до одного з основних термінів сучасної націології очевидна. Не викликає сумніву і її релігійно-ідеологічне забарвлення.

В іноземних визначеннях нації помітне намагання позбавити цей термін його моноетнічного змісту: на Заході цим словом позначають політичну (державну) спільноту, незалежно від того, з яких етносів вона складається. Причини цього, швидше за все, криються в тому ж прагненні до якнайшвидшої нівеляції етнічних особливостей, як було зазначено вище.

Серед західних вчених не вщухають гострі дискусії і щодо етнічного ренесансу. Як видно з практики використання цього терміну в західній етнології, слово етнічне вживається в новому значенні, відмінному від його витокової семантики. Академік І. Білодід у своїй праці “Мова як ідеологічна боротьба” довів, що способи ідеологічного використання термінології відомі людству здавна (наприклад, латинська калька “поганство” щодо етнічної релігії, або “революція” щодо змін у косметиці чи кухні та ін.). Подібні слова мають на меті компрометацію того чи іншого явища або формування негативної громадської думки про нього, яку можна цілеспрямовувати в потрібному для замовника напрямку [41]. Цілком погоджуюсь з класиком української лінгвістики, щодо використання мови в ідеологічній боротьбі. Тому надання класичним термінам ідеологічно вигідного глобалістам значення я розглядатиму як один з прихованих методів глобальної інформаційної війни.

Окрім того, в європейській науковій традиції “феномен соціального буття не пов’язаний безпосередньо з етносом як специфічним соціальним суб’єктом” [477. 9]. Ігнорується факт, що етнонаціональні культурно-ціннісні системи відіграють роль своєрідних безупинних генераторів життя і упорядників життєвого потоку. Західні дослідники переважно спираються на особливості, притаманні менталітету громадян їхніх країн. Так, вони віддають пріоритет правам окремого індивіда перед етнічною громадою. Суттєво відрізняються ментальні риси слов’янських народів, у яких етнічна спілка, громада, колектив має перевагу над окремим індивідом, підпорядковуючи його загальним інтересам [477. 36].

Західна наука, сама заплутавши уявлення про етнічне, тепер “скаржаться” на невизначеність терміну “етнічний” та похідних від нього понять. Інститут Держави і Права ім. В. М. Корецького НАН України докладно висвітлює мімікрію цього терміну в “Малій енциклопедії етнодержавознавства”. Так, відомий італійський соціолог і економіст В. Парето ще на початку XX ст. висловився з цього приводу: “Термін “етнічний” є одним з найбільш туманних термінів, відомих соціології. Ми користуємось ним тільки для того, щоб охарактеризувати стан якогось явища, не вникаючи в його сутність. Ті, хто намагаються виправити таке