Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Гоксбанк жбурнув склянку об стіну і вийняв шпагу.

— От негідник, — сказав він. — Або відповідай, або зараз і помреш.

«Заєць» добирав слів.

— Мій лорде, — промовив він, — я аж тепер збагнув, що мета мого перебування тут — це виконувати різні ваші доручення. Так, це правда, однак, — додав він швидко, щойно вістря торкнулося його шиї, — я маю й дещо інше на меті. Справді, я — людина, яку ви можете назвати такою, що почала пошуки, таємні пошуки, до того ж.., але мушу попередити вас, що мій секрет несе на собі прокляття, накладене найбільшою чарівницею віку. Лишень одна людина може почути мою таємницю, а я не хочу бути винним у вашій смерті.

Лорд Гоксбанк Гоксбанський знову засміявся, але цього разу не огидним сміхом, а сміхом, що розганяв хмари і повертав сонце.

— Ти мене тішиш, пташко, — промовив він. — Ти що, гадаєш, ніби я злякаюся прокляття зеленолицьої відьми? Я танцював з бароном Самеді на День Мертвих і пережив його шаманські завивання. Я вважатиму образою, якщо ти мені негайно все не розповіси.

— Нехай буде так, — почав «заєць». — Колись жив принц-шукач пригод Арґалія, якого також називали Аркалія, великий полководець, що володів чарівною зброєю, а в своєму почті мав чотирьох велетів, а також з ним була жінка, Анжеліка...

— Стоп, — промовив лорд Гоксбанк Гоксбанський, мацаючи чоло. — Щось починає від тебе голова боліти. — А перегодя додав: — Продовжуй.

— Анжеліка принцеса голубої королівської крови з династії Чингісхана і Тамерлана...

— Стоп. Ні, продовжуй.

— ...найпрекрасніша...

— Стоп.

І лорд Гоксбанк упав непритомний на підлогу.

Подорожній, збентежений легкістю, з якою він підлив опію у склянку свого господаря, обережно поклав невелику скриньку зі скарбом до схованки, укрив лорда своїм різнокольоровим плащем і поквапився на палубу кликати на допомогу. Плащ він виграв у карти від украй здивованого венеціанського торговця діамантами, який не міг повірити, що простий флорентієць приплив на Ріальто[13] і виграє від них у їхню ж гру scarabocion. Бородатий і пейсатий єврей на ймення Шалах Корморано мав плащ, спеціально пошитий у найвідомішій кравецькій майстерні Венеції, відомій як Il Moro Invidioso з огляду на зображення зеленоокого араба на вивісці над дверима, і це також був плащ окультиста, з катакомбами потайних кишеньок і прихованих складок, в яких торговець діамантами міг ховати свій цінний товар, а такий пристосуванець як «Уччелло ді Фіренце» міг ховати все необхідне для фокусів.

— Хутчіш, друзі, хутчіш, — гукав подорожній з переконливим виразом занепокоєння на обличчі. — Їх світлість потребує нашої допомоги.

Якщо між грубими матросами команди капера[14], котрі наразі виконували роль дипломатів, не бракувало циніків з примруженими очима, а несподіваний колапс їхнього капітана викликав у них неабияку підозру, і вони вже почали було думати про прибульця у формі, несумісній з його добрим здоров'ям, але їх частково заспокоїло непідробне занепокоєння станом Гоксбанка з боку «Уччелло ді Фіренце». Він допоміг віднести знепритомнілого чоловіка на койку, роздягти його, одягнути в піжаму, також прикладав до лоба капітана гарячі і холодні компреси, відмовлявся їсти і пити, допоки не поліпшиться здоров'я шотландського мілорда. Корабельний лікар сказав, що «заєць» став у великій пригоді, після чого команда розійшлася, бурмочучи і стенаючи плечима.

Коли вони залишилися на самоті із непритомним, лікар зізнався «Уччелло», що його дивує відмова аристократа виходити зі своєї раптової коми.

— Слава Богу, наскільки я можу бачити, нічого страшного не сталося, за винятком того, що він не хоче прокидатися, — сказав він. — Хоч на цьому світі без любови, можливо, приємніше бачити сни, ніж прокидатися.

Лікар був простим, загартованим у битвах чоловіком на прізвисько Слава-Богу-Гокінс, добродушний хірург з обмеженими медичними знаннями, який більше звик до виймання іспанських куль із тіл своїх товаришів по плаванню та зашивання порізів, завданих абордажними шаблями після рукопашного бою з іспанцями, а не лікування загадкової сонної хвороби, що не знати звідки взялася, так само як «заєць» чи Божий суд. Токіне позбувся ока при Вальпараїсо, а півноги при Номбре-де-Діос, тому щоночі він співав сумну португальську фаду[15] про дівчину на балконі у передмісті Рібейра в місті Порто, акомпануючи собі на циганській скрипці. Слава-Богу-Гокінс, коли грав, гірко плакав, й «Уччелло» розумів, що добрий лікар уявляв собі, як йому зраджує його кохана, котра любить портвейн, і для більшого жалю бачив її у ліжку з чоловіками, які не мали каліцтв, себто з рибалками, що смерділи рибою, з облудними ченцями-францисканцями, з привидами перших мореплавців, а також з живими чоловіками усіх забарвлень та відтінків — з даго